Avions Militaires Américains

Original article: http://www.joebaugher.com/uscombataircraft.html

Bienvenue sur mon site consacré aux avions militaires américains ! On y trouve des articles sur les avions militaires américains, des tout premiers avions du début des années 1920s jusqu’aux avions les plus modernes de l’époque actuelle.

Avion de chasse américain

Avion bombardier américain

Avion d’attaque américain

Avion de transport militaire américain

La plupart de ces articles ont été publiés à l’origine dans les groupes de discussion sci.military.moderated et rec.aviation.military sur USENET, il y a quelques années. Veuillez patienter pendant que je les convertis tous au format HTML et les installe ici. Revenez ici périodiquement pour voir ce que j’ai ajouté récemment.

​​J’aimerais entendre toute personne qui a des ajouts ou des corrections à ces articles.  Dites-moi également s’il y a d’autres avions qui devraient être couverts. Oui, je sais – je n’ai pas couvert beaucoup d’avions basés sur des porte-avions de la Marine. Je vous promets que j’y arriverai un jour, c’est sûr, c’est sûr 🙂

Photographies 

Oui, je sais, je n’ai pas de photos postées ici. Il y a trois raisons à cela. Tout d’abord, mon espace disque disponible est limité et une bonne photo peut occuper plusieurs dizaines de Ko de mémoire. Deuxièmement, il y a beaucoup d’autres sites qui publient des photos, et vous pouvez obtenir les URL de plusieurs de ces sites en jetant un œil à la page de lien de mon site de l’aviation. Troisièmement, et c’est peut-être le point le plus important, la publication de photos pose des problèmes de droits d’auteur. Chaque photo (sauf évidemment de celles que j’ai prises moi-même) appartient à QUELQU’UN, et je ne veux pas me lancer dans la chasse aux possessions et à l’obtention des autorisations.

Droits D’auteur

Je n’ai pas l’intention de violer les droits d’auteur de quiconque en publiant ces articles. C’est l’une des raisons pour lesquelles aucune photographie n’apparaît ici. J’ai fait tout mon possible pour m’assurer que toutes mes sources sont bien référencées et, si nécessaire, que les autorisations appropriées ont été obtenues. Néanmoins, il est toujours possible que j’aie négligé par inadvertance quelque chose d’important. Si vous trouvez ici quelque chose qui empiète sur vos droits d’auteur ou qui n’a pas été crédité correctement, faites-le moi savoir et je vais immédiatement supprimer ce matériel ou m’assurerai que les autorisations appropriées sont obtenues.

Si vous souhaitez lier votre site au mien, ou si vous souhaitez utiliser une partie de ce matériel sur votre propre site, n’hésitez pas à le faire.

Envoyez vos commentaires et/ou suggestions par e-mail à: jFbaughter@gmail.com

Trouvons le Maillon le Plus Faible des Détecteurs de Personnes

Original article: https://faculty.cc.gatech.edu/~parikh/person_detection.html

Devi Parikh et Larry Zitnick

Résumé 

La détection de personnes reste un problème populaire et difficile en vision par ordinateur. Dans cet article, nous analysons des modèles basé sur les pièces

pour la détection de personne afin de déterminer quels composants de leur pipeline pourraient bénéficier le plus d’une amélioration. Nous accomplissons cette tâche en étudiant de nombreux détecteurs formés à partir de combinaisons de composants effectuées par des sujets humains et des machines. Le modèle basé sur les pièces que nous étudions peut être divisé en quatre composantes: détection des caractéristiques, détection des parties, notation spatiale des parties et raisonnement contextuel incluant une suppression non maximale. Nos expériences concluent que la détection de parties est le maillon le plus faible des ensembles de données de détection de personnes. La suppression et le contexte non maximaux peuvent également améliorer considérablement les performances. Cependant, l’utilisation de modèles spatiaux humains ou de machines n’affecte pas de façon significative ou constante la précision de détection.

Motivation 

La détection de personnes est un problème important, mais ouvert et difficile en vision par ordinateur. Récemment, les détecteurs de personnes ont fait des progrès significatifs en utilisant des modèles basés sur les pièces. Les chercheurs ont exploré diverses représentations de caractéristiques d’images, différents modèles d’apparence pour les parties, une modélisation spatiale sophistiquée des configurations d’objets, ainsi que des modèles expressifs de suppression non maximale et de contexte. Chacune de ces approches propose un ensemble complexe de composants interdépendants pour fournir les résultats finaux de la détection. Si la complexité supplémentaire des approches a permis d’améliorer les performances, il est difficile de comprendre le rôle de chaque composant dans la précision finale de la détection.

Proposition

Nous proposons une analyse approfondie des modèles basés sur les pièces afin de comprendre quels composants du pipeline pourraient bénéficier le plus d’une amélioration. Nous accomplissons cette tâche en utilisant des sujets humains pour effectuer les composants individuels précédemment effectués par l’algorithme de la machine. Par exemple, au lieu d’utiliser un classificateur automatique tel qu’un SVM latent formé sur des descripteurs HoG pour détecter des parties d’objet, nous utilisons des sujets humains pour déterminer si un petit patch d’image contient une tête, un pied, un torse, etc. On trouvera ci-après des illustrations des différentes tâches effectuées par des sujets humains :

Expériences et Résultats

Nous évaluons la précision de détection de différents détecteurs (voir ci-dessous) composés de diverses combinaisons de composants réalisées par des sujets humains ou des implémentations de machines.

Les comparaisons entre divers sous-ensembles de ces détecteurs nous permettent de distinguer l’influence de chacun des composants du pipeline de détection de personnes à base de parties. Nous vous encourageons à consulter les comparaisons détaillées dans l’article, mais vous trouverez ci-dessous un résumé des résultats obtenus sur les ensembles de données PASCAL 2007 et INRIA. Nous constatons que la détection des parties est le maillon le plus faible de la détection de personnes basée sur les pièces. La suppression non maximale influence également les performances de manière non triviale. Cependant, l’utilisation de modèles spatiaux humains ou de machines n’affecte pas significativement la précision de détection.

Base de Données De Pièces

Parmi les grandes quantités de données humaines que nous avons recueillies dans le cadre de nos expériences, nous croyons que les éléments suivants pourraient intéresser la communauté.

Nous avons demandé à des sujets humains de classer de patches d’images qui se chevauchent dans l’une des huit catégories : tête, torse, bras, main, jambe, pied, autre-partie-de-personne, pas-une-personne. Les patchs ont été extraits de 50 images INRIA et 100 images PASCAL (2007), et ont été affichés de manière isolée et aléatoire afin que les sujets ne disposent d’aucune information contextuelle sur l’image. Nous avons extrait les patchs de la version originale haute résolution ainsi que d’une version basse résolution des images. Avant d’extraire les patchs, les images haute et basse résolution ont été transformées en l’une des représentations suivantes: couleur (régulière), niveaux de gris et gradient normalisé. Cela a donné un total de 45 316 x 6 = 271 896 patchs. 10 sujets humains ont classé chaque patch dans l’une des 8 catégories sur Amazon Mechanical Turk. 

Un instantané des données peut être vu ci-dessous, qui montre des exemples de patchs classés par la plupart des sujets comme tête, torse, jambe et aucun.

De même, nous avons demandé à 10 sujets humains de classer des sous-fenêtres d’images se chevauchant (total de 6 218 x 6 = 37 308 fenêtres) comme contenant une personne ou non (similaire à la détection de la “racine”). Comme pour les parties, les sous-fenêtres ont été extraites à partir d’images couleur haute et basse résolution, en niveaux de gris et en dégradés normalisés.

Nous fournissons ces données de classification des parties (patch) et de racine (fenêtre) en tant qu’ensemble de données de patch d’article.

** Télécharger ** Ensemble de données de correctifs partiels [89,3 Mo]

Visualizations

Un sous-ensemble de nos études humaines nécessitait que des sujets humains détectent des personnes à l’aide d’un ensemble précalculé de pièces. Les pièces peuvent être détectées par d’autres humains ou par une machine. Afin de s’assurer qu’aucune information préalable autre que les pièces détectées n’est utilisée par des sujets humains, nous avons créé des visualisations qui affichent les détections de pièces, mais aucune autre information dans l’image. Un exemple de visualisation peut être vu ci-dessous.

** Parcourir ** Les visualisations de certaines images utilisant les pièces détectées par l’homme et la machine peuvent être visualisées ici : INRIA_50 PASCAL2007_100. Les six premières colonnes montrent les parties détectées par l’homme (sur des images haute résolution régulières, en niveaux de gris, à gradient normalisé), et la dernière colonne montre les parties détectées par la machine sur des images haute résolution utilisant les détecteurs de Felzenszwalb et al. 2010. Pour les parties détectées par l’homme, les couleurs correspondent aux différentes pièces d’une personne (rouge : tête, vert : torse, bleu : bras, jaune : main, magenta : jambe, cyan : pieds, blanc : racine (personne), noir : aucune). Chaque patch est affiché avec une couleur correspondant à la catégorie qui a reçu le plus de votes parmi les 10 sujets.  L’intensité de la couleur correspond au nombre de sujets qui ont choisi la classe. Pour les pièces détectées par machine, les six couleurs sont arbitrairement attribuées à six pièces, et l’intensité de la couleur correspond au score de la détection de pièce.

Publication

D. Parikh et C. L. Zitnick

“Trouvons le Maillon le Plus Faible des Détecteurs de Personnes”

Conférence IEEE sur la vision par ordinateur et la reconnaissance de formes (CVPR), 2011

[affiche] [diapositives]

Soutien

Ce matériel est basé sur des travaux soutenus en partie par la National Science Foundation, Grant No. 1115719. Les opinions, résultats, conclusions ou recommandations exprimés dans ce document sont ceux de l’auteur ou des auteurs et ne reflètent pas nécessairement les vues de la National Science Foundation.

Globalizując niestosowanie przemocy: przezwyciężanie przeszkód

Opublikowane jako: “Globalisierung der gewaltfreiheit: überwindung der hindernisse. Gewaltfreiheit ist das ziel – und der weg” w Forum Pazifismus: Zeitschrift für Theorie und Praxis der Gewaltfreiheit, No. 10, II/2006, pp. 8-12, przełożone na niemiecki przez Kai-Uwe Doscha. 

Brian Martin


Idź do:

Publikacje Brian Martina o niestosowaniu przemocy 

Publikacje Briana Martina

Brian Martin – strona internetowa


Niestosowanie przemocy zrobiło zawrotną karierę w ciągu ostatniego stulecia. Coraz więcej ruchów używa pokojowej akcji na potrzeby prowadzonych przez siebie kampanii. Lokalni mieszkańcy stosują pokojowe protesty znacznie częściej niż w przeszłości. Istnieje coraz większa świadomość protestów poprzez niestosowanie przemocy, w mediach, publikacjach i w sieci. 

Jednak wciąż mamy długą drogę do przejścia. Zorganizowana przemoc jest solidnie zakorzeniona w środowiskach militarnych. Pozapaństwowy terroryzm dostarcza pretekstu do zwiększania skali represji. Dlatego warto zastanowić się, co stanowi przeszkodę dla większej skali zastosowania pokojowego protestu jako metody. 

Walka o widoczność w mediach 

Mass media rzadko pokazują pokojowe protesty. Większość z nich jest po prostu ignorowana. Zamiast tego, większość uwagi mass mediów skupia się na przemocy.  

Co więcej, mass media z reguły niewłaściwie przedstawiają pokojowe protesty, skupiając się na trywialnych incydentach. Często jedyną wiadomością związaną z dużym pokojowym zgromadzeniem jest ta o jakiejś bójce lub aresztowaniu. Czasami media donoszą o „gwałtownej demonstracji”, kiedy jedyną stroną używającą siły jest policja. Działania bezprzemocowe nie zagościły jeszcze na trwale w słowniku i w głowach wielu dziennikarzy i wydawców. 

Aktywiści, szukając sposobów zwrócenia uwagi mediów znajdują często bardzo kreatywne sposoby na jej uzyskanie. Jednakże media często skupiają się jedynie na wykreowanym spektaklu,  niewiele rozumiejąc z powodów i dynamiki pokojowego protestu. 

Ignorowanie przez media działań bezprzemocowych odbija się również w artykułach naukowych, gdzie uwaga piszących koncentruje się na rządach, systemach politycznych i polityce. Wiele jest w nich krytyki kapitalizmu, patriarchatu i hegemonii, ale bardzo mało świadomości działań bezprzemocowych. 

Większość ludzi, nie będąc aktywistami, wie o wiecach, strajkach czy akcjach okupacyjnych, ale nie myśli o nich jako o komponentach pewnej metody walki. W szkole uczą się wiele o generałach, politykach i wojnach, ale prawie wcale o akcji bezpośredniej. Jeżeli słyszą o działaniach bezprzemocowych, to często w kontekście Gandhiego czy Martina Luthera Kinga Jr. – czyli o czymś czego dokonali odważni przywódcy w innym miejscu i czasie, a nie wydarzeniach dziejących się codziennie obok nich. 

Większość ludzi rozumie podstawowe pojęcia wojny: broń jest narzędziem, żołnierze wykonawcami, a działania wojenne sposobem walki. Ale w zakresie działań be przemocowych tylko narzędzia, takie jak wiece czy strajki są dobrze znane. Wykonawcy – czy nazwiemy ich cywilami, obywatelami czy po prostu ludźmi nie są tak dobrze rozpoznawani. Działania bezprzemocowe jako sposób walki nie są dobrze rozumiane. 

Aktywiści i ich sympatycy powoli zaczynają powoli rozbijać ten niewidzialny mur. Ale postęp jest powolny. 

Wiele czasu zajmie historykom i badaczom społecznym włączenie pojęcia działań bezprzemocowych do podręczników i do głównego nurtu nauki. Bardziej bezpośrednim wyzwaniem jest (nie)traktowanie akcji bezprzemocowych przez mass media. Jedną z dróg zmiany takiego nastawienia może być zachęcenie dziennikarzy do rozumienia działań bezprzemocowych jako swoistej gry strategicznej, takiej jak polityka lub sport. Nie ma jednak prostej odpowiedzi. Należy eksperymentować. 

Jak uczynić działania bezprzemocowe bardziej widocznymi zależy w znacznej części od kultury. Słowa, symbole i historie są ważne, a te z kolei zależą od języka i tradycji kulturowych. Nauczenie się, jak najlepiej pozwolić ludziom zrozumieć działania bezprzemocowe jest kluczowe dla ich globalizacji. 

Walka o reputację

Oponenci działań bezprzemocowych często próbują zdyskredytować aktywistów. Autorytety często szufladkują protestujących w sposób im uwłaczający, na przykład jako malkontentów, ignorantów, tłuszczę ludzką, łamaczy prawa, tłum do wynajęcia lub terrorystów. 

Tego rodzaju klasyfikacja jest bardzo efektywna w komentarzach medialnych, gdy protestujący są daleko od medialnej widowni. Kiedy ludzie będą znali protestujących osobiście, łatwiej będzie spowodować, aby ich szanowali. Jest więc efektywne przedstawianie aktywistów jako zwykłych ludzi i angażowanie ludzi w organizowane wydarzenia, tak aby mogli tych aktywistów poznać. 

Inną drogą do budowania dobrej reputacji jest zwracanie uwagi na image. Obraźliwy język, niekonwencjonalny ubiór i niestandardowe zachowanie mogą alienować niektórych ludzi. Kiedy negatywny image jest używany w celu dyskredytacji ruchu, zależy zastanowić się nad sposobem zmiany stereotypowego obrazu protestujących jako prostaków o złej opinii. Protestujący powinni na przykład zakładać konwencjonalny ubiór. Nie ma jednej właściwej drogi jeśli chodzi o ubiór i zachowanie. Kluczowe jest jednak traktowanie reputacji jako kluczowego czynnika w walce. 

Bezprzemocowi aktywiści są również stygmatyzowani przez innych aktywistów, szczególnie takich którzy przedstawiają siebie jako rewolucjonistów lub bojowników o sprawę. Dla nich, działania bezprzemocowe są słabe i reformistyczne. Wojowniczość jest postrzegana jako czynnik „macho”, podczas gdy niestosowanie przemocy jest traktowane jako coś kobiecego i wręcz frajerskiego. Bezprzemocowi aktywiści z reguły starają się unikać kojarzenia z obrazem „macho”, jednakże jest to poważna skaza reputacji z punktu widzenia zdominowanego tradycyjnymi rolami płciowymi. 

Dzisiaj całkiem sporo ludzi nazywa niestosowanie przemocy “biernym oporem”, niemal sto lat po tym, jak Gandhi odrzucił to wyrażenie jako mylące. Niestosowanie przemocy jest często, w umyśle większości, kojarzone z pacyfizmem, pasywizmem i ugodowością. Dzieje się tak pomimo nacisku na słowo „działanie” w działaniach bezprzemocowych 

Dalsze przywiązywanie uwagi do słów i ich konotacji jest niezbędne. Wyrażenie „siła ludzi” jest użytecznym dodatkiem do słownika. Język i obraz są witalnie niezbędne dla sukcesu akcji bezprzemocowej.  Na równi z akcją potrzebujemy również semiotyki satyagraha (ruch społeczny zapoczątkowany przez Gandhiego). 

Walka o znaczenie

Wielki protest skierowany przeciwko World Trade Organisation. Strajk włoski w miejscu pracy. Pikieta przeciwko lokalnemu deweloperowi. Aktywiści będą widzieli te działania jako akcję społeczną przeciwko różnym formom opresji i eksploatacji. Ale dla innych tego rodzaju skojarzenie nie jest automatyczne. 

Krytycy mogą opisywać demonstrację przeciwko WTO jako mającą dobre chęci ale źle skierowaną reakcję przeciwko postępowi ekonomicznemu. Mogą opisać strajk włoski jako element negocjacji płacowych. A pikietę jako imprezę na świeżym powietrzu. Znaczenie wydarzeń można tłumaczyć w dowolny sposób. Aktywiści, czy tego chcą czy nie, są zaangażowani w walkę o znaczenie. 

Powszechne rozumienie akcji bezprzemocowych jest wypaczone sposobem w jaki działania te są przyporządkowane do różnych obszarów znaczeniowych i jak są klasyfikowane. W mediach część z nich będzie „wiadomościami ze świata”, część lokalnymi, część znajdzie się w sekcji ekonomicznej a całkiem sporo nie zostanie nawet wspomniane. 

Sukcesy akcji bezprzemocowych są podatne na bycie wyjaśnionym jako skutek zupełnie innych działań. Komentatorzy bardzo często przypisują upadek komunizmu w Europie Wschodniej sukcesowi rządu USA w zakresie zimnej wojny, zwłaszcza poprzez zmuszenie rządu sowieckiego do nadmiernych wydatków militarnych, nie wspominając o protestach ludności. W rzeczy samej, rządy niemal nigdy nie przyznają, że ich działania spowodowane były presją wywieraną przez obywateli. 

W niektórych przypadkach niemożliwe jest zignorowanie akcji bezprzemocowej, jednakże jej efektywność jest umniejszana. Najlepszym przykładem jest tu Gandhi, najbardziej znany bezprzemocowy aktywista. Jednakże sukces osiągnięcia przez Indie niepodległości przypisywany jest miękkim sercom brytyjskich kolonizatorów. Dobrym argumentem jest tu przypomnienie działań kolonialnych Brytyjczyków w Kenii przeciwko Mau-Mau (którzy używali przemocy), w których użyte zostały obozy koncentracyjne, tortury, masowe egzekucje. 

Następnym znajomym argumentem jest, że niestosowanie przemocy nie zadziałałoby przeciwko nazistom. Każdy kto argumentuje za akcją bezprzemocową powinien mieć w zanadrzu dobre przykłady skuteczności taktyki niestosowania przemocy, takie jak publiczne protesty w Berlinie w 1943 roku, które doprowadziły do uwolnienia żydowskich więźniów. Tego rodzaju debaty są kluczowe dla zrozumienia przez ogół ludzi akcji bezprzemocowych.   

Są również przykłady nieskuteczności akcji bezprzemocowych. Najbardziej znanym jest zdławienie ruchu prodemokratycznego w Chinach w 1989 roku. Nie była to jednak porażka tak wielka jak to się powszechnie wydaje, ponieważ w długim okresie zniszczyła reputację chińskiego reżimu na wiele lat. Nawet jeśli by tak nie było, mamy do czynienia z podwójnym standardem. Od kiedy to przegranie wojny prowadzi do konkluzji „przemoc nie działa”? Po wycofaniu się Amerykanów z Wietnamu w roku 1975 „jastrzębie” nie doszły do wniosku, że „przemoc nie działa” ale raczej że „nie użyliśmy wystarczającej siły”. 

Bezprzemocowi aktywiści często mówią podobne rzeczy o swoich mniej-niż-skutecznych kampaniach: „powinniśmy być silniejsi, mądrzejsi i bardzie wytrwali w niestosowaniu przemocy”. Jednakże niewielu innych ludzi widzi to w taki sam sposób. Zmiana ich punktu widzenia jest kluczowa dla walki o znaczenie akcji bezprzemocowych. 

Instytucjonalizacja akcji bezprzemocowych

Z samej definicji akcja bezprzemocowa wykracza poza ramy konwencjonalnych działań politycznych. Metody takie jak głosowanie, lobbying są konwencjonalne i nie stanowią akcji bezprzemocowej. Ale wraz ze wzrostem instancji stosowania akcji bezprzemocowych mogą one stać się konwencjonalne, mogą stać się polityczną instytucją.  

W wielu krajach wiece i zgromadzenia stały się narzędziami konwencjonalnymi. Jednak w latach 1960-tych zgromadzenia w niektórych sprawach – takich jak protesty przeciwko wojnie w Wietnamie – były częstokroć postrzegane jako zagrożenie dla status quo. Policja była w stanie podwyższonego pogotowia a ryzyko aresztowania lub pobicia wysokie. Dzisiaj, w tych samych krajach, zgromadzenie czy wiec nie jest niczym szczególnym. Rządy wydają pozwolenia a policja zapewnia pokojowy przebieg wydarzeń, nierzadko broniąc uczestników przed agresją z zewnątrz. 

Taki scenariusz działa jednak tylko w niektórych krajach. Ciągle jest wiele represyjnych reżymów, w których zgromadzenie lub petycja traktowane są jako akcje wywrotowe a ich organizatorzy ryzykują dotkliwe kary. 

Instytucjonalizacja akcji bezprzemocowych jest oznaką sukcesu. Poszerza ona katalog zgodnych z prawem działań. 

Instytucjonalizacja może jednak być również swoistym kaftanem bezpieczeństwa, ograniczając działania zgodnie z widzimisię trzymających władzę. Ruch związkowy, wywalczył dla siebie po długiej walce prawo do strajku. Lecz w niektórych krajach strajki są ściśle regulowane. Niektóre związki zawodowe podpisują umowy o niestosowaniu strajku. Inne strajkują tylko w ściśle określonych przypadkach, a wyjątki podlegają surowej penalizacji. Typowym rezultatem jest więc zwiększona ostrożność związków w stosowaniu strajku jako narzędzia. Strajki nieautoryzowane – dzikie strajki – stają się sposobem na poszerzanie granic akcji bezpośredniej pracowników.  

Trwa ciągle jeszcze walka o zalegitymizowanie akcji bezprzemocowej, w której prawa i przepisy są jej widomymi znakami. Z jednej strony, proste działania, jak rozdawanie ulotek może być ograniczone przepisami stosowanymi w centrach handlowych, i jednocześnie stanowić podstawę walki o swobodę wypowiedzi. Z drugiej strony antyatomowi aktywiści niszczący głowice atomowe argumentują w sądach, iż działania ich zmierzają do zapobieżenia ludobójstwu. 

Generalnie mówić, większa legitymizacja jest dobra dla działań bezprzemocowych, szczególnie gdy umożliwia stosowanie metod nacisku wobec represyjnych rządów. Ale w legitymizacji tkwi ryzyko bycia poddanym nadmiernym regulacjom i kontroli przez władze. 

Ograniczenia nakładane na działania bezprzemocowe mogą być dobre lub złe. Wiele zależy od tego, kto decyduje i wdraża owe ograniczenia. Kiedy są one nakładane przez niechętne władze często służą ograniczeniu siły oddziaływania akcji bezprzemocowych. Kiedy zaś określane są przez aktywistów i lokalne społeczności, mogą uczyni z akcji bezprzemocowych potężne narzędzie budowy lepszego społeczeństwa. 

Akcje bezprzemocowe stały się tak skutecznym narzędziem oddziaływania na dyktatury, że niektóre z nich – na przykład w Serbii i na Ukrainie – otrzymały finansowanie instytucji amerykańskiego rządu. To następny znak instytucjonalizacji akcji bezprzemocowych. Jednocześnie toczą się ożywione debaty, czy takie finansowanie jest rzeczą dobra. Odzwierciedlają one zalety i wady instytucjonalizacji. Rządowe finansowanie oznacza, iż akcja bezprzemocowa ma mocniejszą legitymizację, ale w tym samy czasie powstaje pytanie o sposoby kontroli akcji, bezpośrednio, poprzez określenie warunków finansowania, jak i pośrednio poprzez zachęcanie aktywistów do unikania działań mogących zagrozić dalszemu finansowaniu. 

W miarę jak akcje bezprzemocowe stają się coraz bardziej skuteczne, bardziej zinstytucjonalizowane, bardziej globalne, te pytania będą zyskiwać na znaczeniu. Debata w tym zakresie musi być kontynuowana.   

Strach 

Jedną z największych przeszkód globalizacji działań bezprzemocowych jest strach. Strach ludzi przed „wychylaniem się”, strach przed możliwymi reperkusjami, podczas lub po zakończeniu akcji. Akcje bezprzemocowe wymagają odwagi, zwłaszcza jeśli ryzykuje się aresztowanie lub urazy. Przygotowanie do akcji bezprzemocowej obejmuje również radzenie sobie ze strachem. Bycie częścią grupy czyni tu istotną różnicę. 

Jest jednak jeszcze inny strach: strach przed zrobieniem czego innego, niż tłum, wyróżniania się, odchylenia od normy. Kiedy akcja bezprzemocowa przekształca się w narzędzie konwencjonalne, taki strach znika. Podpisanie petycji o światowy pokój rzadko zagraża podpisującemu. Jednak podpisanie petycji będącej zażaleniem na szefa może być ryzykowne. 

Im więcej ludzi jest zaangażowanych w akcję, tym bezpieczniejsza ona się staje dla uczestników. Kiedy uczestnictwo przekroczy punkt krytyczny, może urosnąć dramatycznie. Szybkie rozprzestrzenienie się protestów we Wschodnich Niemczech w 1989 jest tego przykładem. Tak samo jak ogólnoświatowy protest, 15 lutego 2003 roku, przeciwko inwazji Iraku. 

Przeciwnicy akcji bezprzemocowej starają się zwiększyć czynnik strachu, na przykład ustanawiając surowe przepisy, nawet jeśli są one bardzo rzadko używane. Wielu pracowników boi się że będą szykanowani lub zwolnienie jeśli złożą skargę lub wezmą udział w proteście, starają się więc nie zwracać na siebie uwagi. Rządy mogą zwiększać rolę czynnika strachu, prześladując kilku z oponentów jako przykład dla innych. 

Aktywiści starają się zaadresować kwestię strachu, pracując w grupach, planując działania na każdą ewentualność, taką jak aresztowania oraz poprzez odgrywanie ról, tak aby zaznajomić się z właściwym sposobem postępowania w sytuacjach zagrażających uczestnikom. Wybierają i planują również działania pozwalające zwiększyć ilość uczestników nie powodując narastania strachu. Petycję bezpieczniej jest podpisać, gdy podpisało ją już 100 osób. Akcja bezpośrednia jest bardziej bezpieczna, jeśli wybór, czy złamać prawo i ryzykować aresztowanie jest wyborem indywidualnym. 

Siły zbrojne zatrudniają psychologów w celu opracowania sposobów umożliwienia żołnierzom walki w sytuacji wysokiego stresu. Aktywiści bezprzemocowi również odwołują się do badań psychologicznych, powinni jednak robić to częściej. 

Podsumowanie 

Droga do wyeliminowania przemocy jako metody walki jest wciąż jeszcze długa. Istnieje wiele przeszkód dla niestosowanie przemocy, każda z nich może być przezwyciężona przez aktywistów. Przedstawiłem pięć obszarów walki o skuteczne stosowanie działań bezprzemocowych: widzialność, reputację, znaczenie, instytucjonalizację i strach. Każdy z nich ma swoje unikalne wyzwania. 

Rozprzestrzenianie się akcji bezprzemocowej jest jednym z najważniejszych narzędzi walki w wymienionych pięciu obszarach. Poprzez eksperymentowanie z różnymi podejściami i dzielenie się doświadczeniem, możemy szybko uczyć się przezwyciężać przeszkody. Globalizacja działań bezprzemocowych jest jednocześnie metodą i celem. 

Original article: https://www.bmartin.cc/pubs/06forumpaz.html

დაგეგმე შენი სამუშაო

თუ თქვენი სამუშაო კომპიუტერთან შეიცავს განმეორებად პროცედურებს, დაარეგისტრირეთ ისინი პარამეტრებში. ყველა თქვენი რეგულარული აქტივობა უნდა ირიცხებოდეს თქვენს დღის გეგმაში. ამის გასაკეთებლად დააჭირეთ Add  დამატების ღილაკს და დავალებების პარამეტრების ფანჯარა გაიხსნება. აკრიფეთ დავალების ტექსტური აღწერა და მიანიჭეთ პრიორიტეტი. თუ საჭიროა, სხვა დავალებებსაც მიუსადაგეთ პრიორიტეტები. 

   შეასრულეთ გეგმა

თუ გსურთ დავალებაზე მუშაობის დაწყება, მონიშნეთ ის და დააჭირეთ Select  არჩევის ღილაკს. ეს მიანიჭებს დავალებას ახლანდელ სტატუსს. როგორც კი დააჭერთ  Workღილაკს, Rachota დაიწყებს დავალებაზე დახარჯული დროის ათვლას. იგივეს გაკეთება შეგიძლიათ დავალების ნიშანზე ორმაგი დაკლიკვით. 

თუ გსურთ შესვენება, დააჭირეთ Relax შესვენების ღილაკს, რომ შეაჩეროთ დროის ათვლა. როდესაც დავალებას დაასრულებთ, დააჭირეთ Done დასრულების ღილაკს.

უნდა აცნობოთ პროგრამას როდესაც სხვა დავალებაზე გადადიხართ ან კომპიუტერს ტოვებთ. Rachota გააგრძელებს დროის ათვლას, სანამ არ შეატყობინებთ რომ დაასრულეთ ან დავალებას იცვლით.

დღის ფანჯარა, რა თქმა უნდა, ყველაზე გამოყენებადია Rachota-ში.

   გააანალიზეთ დროის ათვლის მონაცემები

სავარაუდოდ, დაგჭირდებათ Rachota-ს გამოიყენება დროის ათვლის მონაცემებზე ანგარიშის მისაღებად. ამისათვის, გადადით ისტორიის გვერდზე და აირჩიეთ დროის მონაკვეთი რომელზე მონაცემებიც გაინტერესებთ. 

თუ გაინტერესებთ სამუშაო საათები ან მუშაობის დრო, გადადით დროის გვერდზე. გთავაზობთ სამი ტიპის გრაფიკულ საზომს, რომელიც საშუალებას გაძლევთ მონიშნოთ დავალებები კონკრეტული კრიტერიუმების მიხედვით. 

თუ გსურთ გაიგოთ კონკრეტულად რომელ დავალებებზე იმუშავეთ გარკვეულ დროს, გადადით დავალებების გვერდზე.  თუ საჭიროა, გამოიყენეთ ღილაკი, რომ მიაკვლიოთ კონკრეტულ დავალებას. თუ გსურთ პროგრამამ აწარმოოს ანგარიში ან ინვოისი თქვენი უფროსის ან კლიენტისთვის, დააჭირეთ Report ანგარიშის წარმოების ღილაკს. ანგარიშის წარმოების ფანჯარაში შეგეძლებათ აირჩიოთ პარამეტრები, როგორებიცაა ფორმატი (TXT, CSV, HTML), ფაილის დასახელება, აღწერა და ასე შემდეგ.

რომ შეამოწმოთ პროექტების სტატუსი და აღწერა, გადადით პროექტების გვერდზე. აქ შეგიძლიათ შეამოწმოთ პროექტებზე დახარჯული დრო, დავალებები, შესრულების მდგომარეობა და პრიორიტეტი. 

და ბოლოს, Rachota-ს ასევე შეუძლია გააანალიზოს თქვენი მონაცემები, შეადაროს სხვებისას და მოგაწოდოთ საჭირო რჩევები დროის გადანაწილების გასაუმჯობესებლად მომავალში. ამ ფუნქციის გამოსაყენებლად, გადადით ანალიტიკის გვერდზე.

Original article: http://rachota.sourceforge.net/en/demo.html

ინტერნეტ და კიბერ შეტევები ამერიკაზე

სარჩევი

კითხვა:როგორც ამერიკის მოქალაქე და ვაშინგტონის უნივერსიტეტის მრჩეველი კომპიუტერულ და საკომუნიკაციო სფეროებში, რა რეაქცია გქონდათ 2001 წლის 11 სექტემბრის ტერაქტზე?
კითხვა:რა განსხვავებები დაინახეთ ამ მოვლენების ინტერპრეტაცია & გადმოცემის თვალსაზრისით ინტერნეტს და სხვა მედია საშუალებებს შორის?
კითხვა:რა გავლენას ახდენს მყისიერი კომუნიკაციის შესაძლებლობა ჩვენს ცხოვრებაზე?
კითხვა:თქვენი აზრით, რა გავლენას იქონიებს ეს მოვლენები მსოფლიოზე : ახალი ბრძოლა გაჩაღდება დემოკრატიასა და ტერორიზმს შორის, თუ მესამე მსოფლიო ომი დაიწყება?

როგორც ამერიკის მოქალაქე და ვაშინგტონის უნივერსიტეტის მრჩეველი კომპიუტერულ და საკომუნიკაციო სფეროებში, რა რეაქცია გქონდათ 2001 წლის 11 სექტემბრის ტერაქტზე?

თავიდან დაუჯერებელი მეჩვენებოდა, მაგრამ მედია საშუალებებმა და ხალთან კომუნიკაციამ რეალობა გამაცნობიერებინა, რამაც ჩემზე უდიდესი ზეგავლენა იქონია. ბევრი სხვა ამერიკელივით, ვიგრძენი რომ ამერიკას და მის ღირებულებებს ვეკუთვნი.

ტერაქტის შემდეგ, სიეტლის ცენტრში ხალხმა მილიონი ყვავილის ბუკეტი დატოვა. ჩვენ უნივერსიტეტში კი, ჩემი დაკვირვებით, 5000 – ამდე ადამიანი შეგროვდა გლოვის გამოსახატად და ბევრი მათგანი ხელ-ჩაკიდებული მღეროდა.

გამიკვირდა რამდენად გაგებით და მხარდაჭერით მოეკიდა ხალხი ადგილობრივ მუსლიმ და არაბ მოსახლეობას. ყველანაირი რწმენის ადამიანი ერთად დადგა. ყველა მეჩეთი სიეტლში, რომელიც ვიცი, დაფარული იყო ყვავილებით და ამერიკული დროშებით. რა თქმა უნდა, იყო ინდივიდუალური შემთხვევები მეჩეთებზე და მუსლიმებზე თავდასხმის, მაგრამ ზოგადი გზავნილი მედიისა და მოსახლეობისგან იყო რომ ისინი თანასწორი ამერიკელები არიან. შედარებისთვის, ჩემი ცოლი, რომელიც იაპონური წარმოშობისაა აიდაჰოს საკონცენტრაციო ბანაკში გაიზარდა. ალბათ კაცობრიობამ რაღაც ვისწავლეთ. 

დაზარალებულებისადმი დახმარების მასშტაბი საოცარი იყო. გადაივსო სისხლის ჩამბარებელი პუნქტები და საქველმოქმედო ორგანიზაციები სხვა შემოწირულებებით. ასეთი თანადგომა და გაერთიანება საერთო მიზნის გარშემო არასოდეს მინახავს. 

ჩვეულებრივი ცხოვრება დროებით შეწყდა. სატელევიზიო და რადიო არხები სულ ამ ტრაგედიის გარშემო ტრიალებდნენ, ბევრი სპორტული თუ სხვა ღონისძიება გაუქმდა, და ბევრი ჩვენგანი სამუშაოს წყვეტდა რომ თვალი ედევნებინა მიმდინარე მოვლენებისათვის ინტერნეტში.

რა განსხვავებები დაინახეთ ამ მოვლენების ინტერპრეტაცია & გადმოცემის თვალსაზრისით ინტერნეტს და სხვა მედია საშუალებებს შორის?

მასმედია საშუალებების და ინტერნეტის მიერ მოწოდებულ ინფორმაციას შორის დიდი განსხვავებაა. მედიას აქვს შეზღუდული რაოდენობის ინფორმაციული წყარო და გადაწყვეტილებების მიმღები პირი. იქ პატარა სივრცეა უკუკავშირის და ინფორმაციის გადამოწმებისთვის. 

შედარებისთვის, ინტერნეტის მთავარი შეზღუდვა ინფორმაციის გადაცემის სისწრაფე და ვირუსული შეტევებია. ბევრს ეშინოდა რომ ინტერნეტი ვერ გაუძლებდა ასეთი მასშტაბური ამბით გამოწვეულ ზეწოლას, მაგრამ, მცირედი პრობლემების მიუხედავად, ინტერნეტმა გამოცდას გაუძლო. მაგალითად, Disney channel – ზე ჩემი ყოფილი თანამშრომლის თქმით, ამდენად გახშირებული ტრაფიკი თავიდან ჰაკერული შემოტევა ეგონათ, მაგრამ როგორც კი მიხვდნენ რაშიც იყო საქმე, საიტზე გრაფიკული ვიზუალი მოხსნეს და ფაილები დააკომპრესირეს ინფორმაციის შეუფერხებელი გადაცემის უზრუნველსაყოფად. პირადად მე არანაირი შეფერხება არ მიგრძნია ინტერნეტთან წვდომასთან დაკავშირებით. 

ელექტრონული ფოსტა ძალიან გამოსადეგი აღმოჩნდა ამ საგანგებო სიტუაციაში. ერთ-ერთი ჩვენი თანამშრომელი პენტაგონში სიტყვით გამოდიოდა, მაგრამ email-ის საშუალებით გაგვაგებინა რომ უსაფრთხოდ იყო.  მეორე თანამშრომელმა კი ინტერნეტში მოპოვებული ფოტოების მიხედვით სავაჭრო ცენტრის შენობების ციფრული ვერსია შექმნა, გზავნილებში საკუთარი ემოციების გამოსახატად. 

ინტერნეტის მთავარი ხიბლი იმაშია, რომ თვითონ აკონტროლებ სად შეხვიდე და რა გააკეთო, განსხვავებით მედიისგან, სადაც უბრალო მგზავრი ხარ და მოიხმარ რასაც გაწვდიან. მაგალითად, შეგიძლია ახალი ამბების ალტერნატიული წყარო აირჩიო, როგორიცაა BBC-ის ინტერნეტ მაუწყებლობა. მას ბევრი ჩვენგანი სამსახურიდან ადევნებდა თვალს, რადგან ისინი ამერიკული წყაროებისაგან განსხვავებულ პერსპექტივას გვთავაზობდნენ.

ჩემი აზრით, სწორედ ინტერნეტ ჟურნალისტიკა გვთავაზობს გამოხატვის ყველაზე მეტ თავისუფლებას და მრავალფეროვნებას. ისინი არამარტო ალტერნატიულ შეხედულებებს გვაწვდიან და საკუთარი აზრის გამოხატვის საშუალებას გვაძლევენ, არამედ ქმნიან კრიტიკის სივრცეს (სხვა მომხმარებლებს არაერთხელ მიუთითებიათ ჩემს მიერ დაშვებული შეცდომისკენ). მაგალითად, დიდი ხანია დაინტერესებული ვარ კოსმოსური ტექნოლოგიებით, თუმცა ყველა ქვეყნის მედია და სამთავრობო საშუალებებმა დაარწმუნეს ფართო საზოგადოება და ბევრი მეცნიერი, რომ კოსმოსში მოგზაურობა აუცილებლად საოცრად რთული, ძვირი და სარისკო უნდა იყოს, ამიტომ მიზანშეწონილია მხოლოდ გმირი ასტრონავტებისთვის. იმ ჩვენგანს, რომელსაც გვაქვს მეცნიერული განათლება და წვდომა ამ სფეროს ექსპერტების აზრებთან, ვიცით, რომ ეს ფასები გადაჭარბებული, არასაჭირო და პოლიტიკურად განპირობებულია. 

ბოლო დროინდელი ტერორისტული შეტევების ფონზე, ამერიკელების უმეტესობა სამყაროს მასმედიის ჭრილში უყურებს და შედეგად, სხვა კულტურების მიმართ ანტიპათიას გამოიმუშავებს. ხალხი საერთოდ არ აქცევს ყურადღებას ამერიკის ხისტი საგარეო პოლიტიკის უარყოფით შედეგებს. ისინი თვლიან რომ ნებისმიერი სხვა კულტურა ავის მომტანია და მიზანმიმართულად ემსახურება დემოკრატიული პრინციპების რღვევას. მეც იგივე პოზიცია მეჭირა, სანამ შევხვდებოდი ამერიკელებს, რომლებიც უცხოეთში მუშაობდნენ სამშვიდობო ორგანიზაციებში ან მკვლევრებად. მათ განსხვავებული სურათი დამანახეს ამერიკის საგარეო პოლიტიკის, რომელიც ძირითადად მოტივირებულია ბიზნეს ინტერესებით და რესურსების მოპოვებით და არ ითვალისწინებს ხალხის ინტერესებს.

ინტერნეტის გარეშე, ეს ურთიერთობები რომ არ მქონოდა, ვერ გავიაზრებდი რატომ არ უყვართ ასე ამერიკა. ეს შეხედულებები ახლა ხელმისაწვდომია ყველასთვის, ვისაც იაფიანი კომპიუტერი და ინტერნეტთან წვდომა მაინც აქვს. ეს საკითხები ნელ-ნელა მედიაშიც იკიდებს ფეხს, რადგან უფრო და უფრო ხშირად მესმის გარჩევები ჩვენს რეპრესიულ პოლიტიკაზე, რომელიც მხოლოდ საკუთარ ეკონომიკურ ინტერესებს ემსახურება. 

რა გავლენას ახდენს მყისიერი კომუნიკაციის შესაძლებლობა ჩვენს ცხოვრებაზე?

მე-18-ე საუკუნის ენციკლოპედისტებს სჯეროდათ, რომ ბოროტების ძირითადი საფუძველი ინფორმაციის ნაკლებობა იყო და რომ თავისუფლად ხელმისაწვდომი ინფორმაცია მსოფლიოს გაცილებით უკეთეს ადგილად აქცევდა. თუმცა, მათი ნამუშევრების გამოქვეყნების შემდეგ გამოვიარეთ საფრანგეთის სისხლიანი რევოლუცია, შევინარჩუნეთ მასობრივი მონობა, დამანგრეველი ომები, ჰოლოკოსტი, არაადამიანური პოლ პოტის რეჟიმი და სხვა. ეს ნათელს ხდის, რომ ინფორმაციისადმი წვდომა საკმარისი არ არის

სწრაფი კომუნიკაცია კიდევ უფრო და უფრო ასწრაფდება. ადრე, საკომუნიკაციო საშუალებები დაფიქსირებული იყო გარკვეულ წერტილებში, როგორც ხაზის ტელეფონი ან ტელევიზორი, მაგრამ ახლა, მობილური ტელეფონების და PDA საძიებო სისტემების დახმარებით, თითქმის ნებისმიერი ადგილიდანაა ხელმისაწვდომი. 10 წელიწადზე ნაკლებში, პორტაბელური კომპიუტერები და მათი მხარდამჭერი ინფრასტრუქტურა მოგვცემს თანამედროვე კომუნიკაციების გაუმჯობესებულ საშუალებებს : ფართო-ეკრანიანი ტელევიზორი, რადიო, ელექტრონული ფოსტა, კამერა, კომპიუტერი, ვიდეო თამაშები, გაზეთი, წიგნები, ჟურნალები, რუკები, ნახაზები და სხვა.

უფრო კონკრეტულად, ყველგან გაჩნდება ვიდეო კამერები. უბრალო ჟესტის შესრულება ან ხმის გამოცემა იქნება საჭირო და კამერა ავტომატურად გადაიღებს და შეინახავს ფოტოს, თავისი დროის და ადგილმდებარეობის ანოტაციით, რომ გაადვილდეს მათი მოძებნა. ეს ეხება ვიდეო ჩანაწერებსაც. 

ასეთი ტექნოლოგია მოგვცემს გამორჩეული მომენტების დაფიქსირების შესაძლებლობას და საშუალებას უკეთ გამოვიძიოთ და შევზღუდოთ კრიმინალი, მაგრამ ასევე საფრთხეს შეუქმნის ადამიანების პირადი სივრცის დაცულობას. ის, არამარტო მცდარი, გამოუსადეგარი და უაზრო ინფორმაციის გავრცელებას შეუწყობს ხელს, არამედ წაახალისებს ვირუსულ შეტევებს და დარტყმის ქვეშ დააყენებს ჩვენს იდენტობას და უსაფრთხოებას. 

ჩვენი, საინფორმაციო ინდუსტრიაში მყოფი ადამიანების უმეტესობა მოუთმენლად ველოდებით ამ ტექნოლოგიურ განვითარებებს, თუმცა, ადამიანთა უმეტესობა ეძებს გზებს დაიდასტუროს წინასწარ არსებული შეხედულებები, ამიტომ, ახალი ინფორმაციის მოძიების ნაცვლად, თავს შეიზღუდავს ისეთი წყაროებით, რომლებიც თანხვედრაშია მის აზრებთან და არ სთავაზობს არაფერ ახალ და წინააღმდეგობრივს. 

თქვენი აზრით, რა გავლენას იქონიებს ეს მოვლენები მსოფლიოზე : ახალი ბრძოლა გაჩაღდება დემოკრატიასა და ტერორიზმს შორის, თუ მესამე მსოფლიო ომი დაიწყება?

ოპტიმიზმს და პესიმიზმს შორის ვმერყეობ. ერთის მხრივ, ვხედავ ტექნოლოგიას, რომელსაც შეუძლია შეამციროს ამერიკის საგარეო პოლიტიკის უარყოფითი ეფექტი: ზემოთ ნახსენები კომპაქტური კომპიუტერები, რომლებიც შესაძლოა იმუშავებენ სხეულის სითბოთი ან მოძრაობით გამომუშავებულ ენერგიაზე და ნახევარ კილოზე მსუბუქი იქნებიან, შეუძლიათ ჩაანაცვლონ ასეულობით ფუნტი მასალა და ვატი ენერგია რომელსაც ოჯახები მოიხმარენ, ისევე როგორც ასიათასობით ფუნტი ქაღალდი წლიურად. განახლებად ენერგიის წყაროებს, როგორებიცაა ქარის და მზის ენერგია, შეუძლია საგრძნობლად შეამციროს ამერიკის მატერიალური მოხმარება და არასაჭირო გახადოს სხვა ქვეყნებთან კონფლიქტში შესვლა. 

მეორეს მხრივ, ინტერნეტი მუდმივად აჩენს თავდასხმის ახალ საშუალებებს. ტერორისტები მჭიდროდ იყენებდნენ ინტერნეტს შეტევის დაგეგმვის და კოორდინირებისთვის (FBI-მ მიაკვლია საფოსტო მისამართს რომელსაც ისინი ხმარობდნენ). ინტერნეტი ასევე დაუცველია კიბერ-შემოტევებისგან. დღესაც კი, მომიწია ანტივირუსის დაყენება რომ Nimda-ს ვირუსი თავიდან ამერიდებინა.

ჩვენი უნივერსიტეტის უსაფრთხოების ექსპერტებმა აჩვენეს, რომ ჩვენი ინფრასტრუქტურის კონტროლის მექანიზმები, როგორებიცაა მილსადენები, კაშხლები, წყალსაცავები, ელექტრო-მომარაგების სისტემები და ტრანსპორტი, არ არის სათანადოდ დაცული მსგავსი შემოტევებისგან. ბოლო დროს, მათ უწევთ თავი დაიცვან ამოუცნობი და გაუშიფრავი პირებისგან. იაფად ხელმისაწვდომი კომპიუტერები, ინტერნეტთან ადვილი წვდომა და გარღვევები უსაფრთხოებაში ამერიკის მოსახლეობას დაუცველს ტოვებს.

მაგრამ, ისევე როგორც პარაზიტები აძლევენ უდიდეს სტიმულს ბიოლოგიურ ევოლუციას, ვიმედოვნებ, რომ ჩვენი მცდელობები დავამარცხოთ ჰაკერი ‘’პარაზიტები’’ გვაიძულებს სწრაფად განვავითაროთ ტექნოლოგიური უსაფრთხოება და შევქმნათ სარეზერვო კონტროლის მექანიზმები რომლებიც ხელით იმართება.

Tiếp cận dễ dàng với các nhân vật chính quốc tế

Trang này là bản dịch của tác phẩm gốc của Alan Zisman. Bạn có thể tìm thấy trang này tại http://www.zisman.ca/keyboard/

bởi Alan Zisman (c) 2001

Nhiều người dùng tiếng Anh có nhu cầu dễ dàng truy cập vào các ký tự có dấu và các ký tự không phải tiếng Anh khác. Mặc dù điều này có thể được thực hiện bằng cách học một số ít tổ hợp mã Alt + 0xxx hoặc sử dụng phụ kiện Windows Charmap, nhiều người dùng Windows có thể thấy hữu ích khi cài đặt và học cách sử dụng thiết lập Bàn phím Quốc tế Windows US.

Cài đặt bàn phím Hoa Kỳ (Quốc tế)

Mở Bảng điều khiển và đi tới biểu tượng Bàn phím. Bấm vào tab Ngôn ngữ. Bấm đúp vào mục tiếng Anh (Hoa Kỳ) (hoặc, với mục đó được chọn, bấm vào nút Thuộc tính). Từ danh sách thả xuống, hãy chọn Hoa Kỳ – Quốc tế. Bấm OK.

(Bạn có thể cần có sẵn đĩa CD Windows của mình vì một số tệp sẽ được cài đặt).

Sử dụng bàn phím quốc tế

Thoạt nhìn, bàn phím của bạn sẽ có vẻ bình thường. Tuy nhiên, bạn có thể nhận thấy rằng một số phím dường như không có tác dụng gì … tuy nhiên, nếu bạn nhấn một trong các phím đó theo sau là một số chữ cái, những điều thú vị sẽ xảy ra:

  • Circumflex (ký tự ^) … với bàn phím Quốc tế, giữ phím shift + 6 (cho dấu mũ), theo sau là các chữ cái a hoặc e tạo ra nguyên âm đó bằng dấu mũ.
  • Trọng âm Grave được tạo ra bằng cách gõ dấu ngoặc kép đơn (‘) theo sau là chữ a, e, v.v … kết quả là một nguyên âm có dấu.
  • Dấu ngã – phím này (thường bên cạnh số 1 – lưu ý bạn cần giữ phím shift) theo sau là a hoặc n tạo ra ký tự đó có dấu ngã ở trên cùng.
  • Dấu trọng âm được tạo ra bằng cách sử dụng dấu nháy đơn (ký tự không được dịch chuyển bên dưới dấu ngã – không phải dấu ngoặc kép) theo sau là a, e hoặc i.
  • Umlaut: sử dụng dấu ngoặc kép (“) theo sau là a, e, i, v.v. để tạo ra hai dấu chấm nhỏ đó trên chữ cái. (Cảm ơn Adrienee Mahafey đã cho tôi biết tên của hai dấu chấm, còn được gọi là “diaeresis”).

Lưu ý rằng bạn sẽ chỉ nhận được ký tự đặc biệt nếu bạn nhập tổ hợp phím cho một chữ cái có thể sử dụng một trong các ký tự đó … nếu bạn nhập một ký tự co như không phải, chẳng hạn, bạn sẽ không có dấu trọng âm qua chữ t.

Nhưng nếu bạn thực sự muốn lấy ký tự trên khóa – ví dụ như dấu ngoặc kép đơn hoặc kép? Để làm như vậy, hãy bấm phím, sau đó nhấn phím cách. Điều này có thể hơi khó khăn khi đặt một cụm từ trong dấu ngoặc kép.

Cách khác…

Ngoài ra, nhấn giữ đồng thời phím Alt phải trên bàn phím hoặc Ctrl + Alt cùng với nhiều chữ cái của bàn phím và bạn sẽ nhận được một ký tự thay thế (thường có dấu) như trong hình minh họa sau. (Hình minh họa được quét từ Windows 95 Secrets của Brian Livingston và David Straub (1995, IDG Books, trang 501)

US International Keyboard Alt-key layout

Bạn có thể tìm thấy một trang hữu ích về cách nhập Dấu và Ký tự Khóa Quốc tế trong cả Mac và Windows tại: http://lrcnt.fas.harvard.edu/Resources/Documentation/accents.htm 

Nhận xét (tháng 7 năm 2011): Việc phát hành Mac OSX 10.7 Lion của Apple giúp dễ dàng thêm các ký tự quốc tế trên máy Mac. (Xem bài viết này). Nó ghi chú:

“Windows lộn xộn và không nhất quán khi bạn muốn nhập các ký tự có dấu.” Bạn có thể chọn bố cục bàn phím Hoa Kỳ-Quốc tế “trong ứng dụng Bàn phím trong Bảng điều khiển Windows, cho phép bạn (ví dụ) nhấn phím dấu ngoặc kép, sau đó là “u” để nhận u-umlaut. Tất nhiên, điều này khác với phương pháp được tích hợp trong Microsoft Word (với bất kỳ bàn phím nào), trong đó bạn nhấn Ctrl-dấu ngoặc kép, sau đó “u” để nhận u-umlaut . Hệ thống tốt nhất để chèn các ký tự có dấu trong Windows là chương trình AllChars mã nguồn mở, có sẵn từ http://sourceforge.net/projects/allchars/, sử dụng phím Ctrl bên phải, theo sau là một cặp ký tự trực quan, để tạo các ký tự có dấu trên toàn hệ thống. Hoặc bạn có thể chỉ cần mua một máy Mac.”

როგორ გამოვიყენოთ საერთაშორისო, არაინგლისურენოვანი წარმოშობის ასონიშნები მარტივად

ეს გვერდი არის ალან ზისმანის ორიგინალური ნაწარმოების თარგმანი, რომელიც შეგიძლიათ იხილოთ აქ http://www.zisman.ca/keyboard/

ბევრი მომხმარებელი იყენებს ინგლისურ ენას ყოველდღიურ საქმიანობაში, თუმცა მათ ასევე სჭირდებათ დიაკრიტული (სპეციალური ორთოგრაფიული ნიშნების მქონე) და სხვა არაინგლისურენოვანი წარმომავლობის ასოების იოლი გზით გამოყენება. 

მართალია, ამის გაკეთება შესაძლებელია Alt+0xxx kecode-ის რამდენიმე კომბინაციის შესწავლით ან Windows Charmap-ის დამხმარე ფუნქციონალის გამოყენებით, მაგრამ Windows-ის არაერთი მომხმარებელი ისურვებდა Windows-ის ამერიკულ-საერთაშორისო კლავიატურის დაყენებასა და მისი მოხმარების წესების შესწავლას.

როგორ დავაყენოთ ამერიკულსაერთაშორისო კლავიატურა

პირველ რიგში, გახსენით მართვის პანელი (Control Panel), დააჭირეთ კლავიატურის (Keyboard) ფანჯარას. დააწექით ენების (Language) ღილაკს. შემდეგ, სწრაფი მოძრაობით, ზედიზედ ორჯერ დააჭირეთ ამერიკული ინგლისურის (English / United States) აღმნიშვნელ ღილაკს (ან ამერიკული ინგლისურის არჩევის შემდეგ, დააჭირეთ მახასიათებლების (Properties) ღილაკს). როგორც კი ჩამოიშლება მახასიათებლების სია, აირჩიეთ ამერიკის შეერთებული შტატებისაერთაშორისო (United States-International). დააწექით OK-ს.

(შესაძლოა, დაგჭირდეთ Windows-ის კომპაქტ-დისკის გამოყენება ზოგიერთი ფაილის ჩამოსატვირთად).

როგორ გამოვიყენოთ საერთაშორისო კლავიატურა

ერთი შეხედვით, ეს კლავიატურა სხვებისგან არაფრით განსხვავდება. თუმცა თქვენ ალბათ შეამჩნევთ, რომ რამდენიმე ღილაკი ფაქტობრივად უფუნქციოა. თუმცა თუ თქვენ ამ ღილაკებს შესაბამის ასოებთან ერთად დააწვებით, საინტერესო ცვლილებას დაინახავთ, რაც მიგახვდრებთ ამ ღილაკების დანიშნულებას:  

  • ცირკუმფლექსი, ანუ (^) ნიშანი (Circumflex)… თუ იყენებთ საერთაშორისო კლავიატურას, დააჭირეთ და არ გაუშვათ თითი shift+6 ღილაკს (რაც გამოიწევეს ცირკუმფლექსის გააქტიურებას). როგორც კი პარალელურად დააწვებით a ან e ასოს, თქვენ მიიღებთ ამ ხმოვნების ცირკუმფლექსიან ვარიანტს. 
  • გრავი, ( ‘ ) ერთმაგი ბრჭყალი (Accent Grave). ეს ნიშანი შეგიძლიათ მარტივად მიიღოთ კლავიატურაზე ერთმაგი ბრჭყალის აკრეფით სასურველი ხმოვნის წინ. შედეგად, მიიღებთ ხმოვანს ამ დიაკრიტული ნიშნით. 
  • ტილდე (~), ეს ნიშანი, როგორ წესი, ციფრი 1-ის გვერდითაა კლავიატურაზე. მის გასააქტიურებლად საჭიროა დააწვეთ და თითი არ აუშვათ shift ღილაკს. როგორც კი პარალალურად დააჭერთ a, e, ან n-ს, მიიღებთ ამ ასოებს თავზე ტილდეს ნიშნით გამოსახულებით.
  • აქცენტირებული მახვილი შეგიძლიათ მიიღოთ აპოსტროფის გამოყენებით. მას მიაგნებთ ტილდეს ღილაკზე, shift-ის გარეშე, არ აგერიოთ ერთმაგ ბრჭყალში). გამოიყენება a, e ან i ასოებთან. 
  • უმლაუტი, ანუ ორმაგი ბრჭყალი ( ” ). გამოიყენება a, e, i და სხვა ასოებთან, რომელთა თავზეც ჩნდება ორი პატარა წერტილი (მადლობას ვუხდი ეიდრიენ მაჰაფის, რომლისგანაც შევიტყვე, რომ არსებობს ამ ნიშნის სხვა სახელწოდებაც, ანუ დიარესი “diaeresis”).

გახსოვდეთ, რომ სპეციალური დიაკრიტული ნიშანი შეგიძლიათ მიიღოთ მხოლოდ საჭირო ღილაკების კომბინაციის გამოყენებით. ეს ნიშნები მხოლოდ იმ ასოების თავზე შეიძლება დაისვას, რომლებისთვისაც ნიშნების გამოყენება ტექნიკურად შესაძლებელია. მაგალითად, თუ თქვენ გამოიყენებთ ისეთ შემოკლებულ სიტყვათშეთანხმებებს, როგორიცაა isn’t, თქვენ ვერ შეძლებთ ასო t-ს თავზე გრავის მოთავსებას. 

როგორ უნდა მოიქცეთ იმ შემთხვევაში, თუ გსურთ სპეციალური ნიშნის, მაგალითად, ერთმაგი ან ორმაგი ბრჭყალის გამოყენება? ამისათვის, დააჭირეთ სასურველ ღილაკს ინტერვალის (space bar) კლავიშთან ერთად. შეიძლება ამან ბევრი დრო წაგართვათ, განსაკუთრებით წინადადებების ბრჭყალებში ჩასმისას.  

არსებობს სხვა გზაც

არის კიდევ ერთი მეთოდი, დააჭირეთ მარჯვენა Alt ღილაკს ან ერთდროულად დააჭირეთ Ctrl + Alt ღილაკებს და რომელიმე ასოს კლავიატურაზე. ეკრანზე დაინახავთ ამ ასოს ალტერნატიულ ვარიანტს (ანუ ასოს რომელიმე დიაკრიტული ნიშნით) ისე, როგორც ეს ნაჩვენებია ქვემოთ მოყვანილ ილუსტრაციაზე (აღნიშნული ილუსტრაცია სკანირებულია Windows 95 Secrets პროგრამიდან ბრაიან ლივინგსტონისა და დეივიდ სტრაუბის მიერ (1995, IDG Books, გვ. 501).  

US International Keyboard Alt-key layout

დიაკრიტული ნიშნებისა და საერთაშორისო კლავიატურის ღილაკების ხმარების წესების გასაცნობად, Mac-სა და Windows-ის მომხმარებლებს შეუძლიათ ეწვიონ შემდეგ ვებგვერდს: http://lrcnt.fas.harvard.edu/Resources/Documentation/accents.htm  

კომენტარი (2011 წლის ივლისი): კომპანია ეფლის მიერ Mac OSX 10.7 Lion-ის გამოშვებამ გააიოლა საერთაშორისო ასონიშნების გამოყენება მაკის კომპიუტერებზე. (გაეცანით ამ სტატიას დამატებით ინფორმაციისთვის). სტატიაში აღნიშნულია შემდეგი

“Windows-ი ქაოსური და არათანმიმდევრულია როცა საქმე ეხება დაიკრიტული ასონიშნების გამოყენებას. თქვენ შეგიძლიათ აირჩიოთ ამერიკულ-საერთაშორისო (United States- International) კლავიატურა Windows-ის მართვის პანელში, რაც მოგცემთ შესაძლებლობას (მაგალითისთვის), რომ დააჭიროთ ბრჭყალების ღილაკს, შემდეგ კი, ასო “u”-ს იმისათვის, რომ მიიღთ უმლაუტი. ცხადია. ეს განსხვავდება Microsoft Word-ში (განურჩევლად კლავიატურის ტიპისა) მწარმოებლის მიერ  წინასწარ ინტეგრირებულ მეთოდს, რომლის მიხედვითაც ერთდროულად უნდა დააჭიროთ Ctrl-ისა და ორმაგი ბრჭყალების ღილაკებს, შემდეგ კი, ასო “u”-ს იმისათვის, რომ მიიღთ უმლაუტი. AllChars საუკეთესოა საჯაროდ ხელმისაწვდომ პროგრამებს შორის Windows-ში დიაკრიტიკული ასონიშნების ჩასამატებლად. მისი ჩამოტვირთვა შეგიძლიათ აქ: https://sourceforge.net/projects/allchars/. სისტემაში დიაკრიტული ასონიშნების შესქმნელად  უნდა დააწვეთ Ctrl-ის ღილაკს, შემდეგ კი, ასონიშნების ინტუიციით შერჩეულ წყვილს. ან უბრალოდ შეიძინოთ Mac-ის კომპიუტერი.”

Емануель Голдберг, пошук електронних документів і Мемекс Ванневара Буша

Майкл К. Бакленд,

Школа бібліотечних та інформаційних досліджень,

Каліфорнійський університет, Берклі, Каліфорнія 94720-4600.

Постскриптум від 20 липня 2013 р.: Для більш детальної та актуальної інформації дивіться біографію: М. Бакленд. Емануель Голдберг і його машина знань. Libraries Unlimited, 2006. ISBN 0-313-31332-6, особливо розділи 14 та 19. Німецьке видання: Vom Mikrofilm zur Wissensmaschine: Emanuel Goldberg zwischen Mediantechnik und Politik. Berlin: Avinus Verlag, 2010.

Анотація: У відомій роботі Ванневара Буша «Як ми можемо думати» (1945) описується уявна машина для пошуку інформації — Мемекс. Мемекс зазвичай не розглядається історично у зв’язку з подальшим розвитком цифрових комп’ютерів. У цій статті зроблено спробу реконструювати маловідому історію пошуку інформації до 1939 року, коли було написано “Як ми можемо думати”. Мемекс був заснований на роботі Буша протягом у 1938-1940 рр., яка розробляла вдосконалений фотоелектричний селектор мікрофільмів, технологію електронного пошуку, вперше започатковану Емануелем Голдбергом з Zeiss Ikon, Дрезден, у 1920-х роках. Розглянуто далековидні заяви Пола Отлета (1934) і Вальтера Шермейєра (1935) та розвиток технології пошуку електронних документів до Буша.

Вступ

Опис Ванневара Буша у 1945 році уявної інформаційної машини «Мемекс» постійно розглядається та цитується у зв’язку з подальшими розробками в обчислювальній техніці, пошуку інформації та гіпертексту. У такому вигляді Буш та його Мемекс виглядають разюче оригінальними та далекоглядними. Навпаки, Мемексу Буша було приділено мало уваги щодо його власного контексту: бачення та технологічний розвиток пошуку інформації в 1930-х роках. Буш і Мемекс, якщо дивитися на них в контексті, виглядають суттєво інакше, ніж більш звичне уявлення про них без контексту. У цій статті розглядається технологічна основа Мемекс та інших бачень того періоду, з особливим посиланням на Емануеля Голдберга.

«Як ми можемо думати»

Опублікований у 1945 році в Atlantic Monthly опис уявної персональної інформаційної машини Ванневара Буша в його статті «Як ми можемо думати» мав негайний резонанс (Bush, 1945a). Life опублікував ілюстровану версію під назвою «Видатний учений США передбачає можливе майбутнє, в якому створені людиною машини почнуть думати» (Буш, 1945b). Time коротко підсумував це під заголовком «Машина, яка думає» з фотографією Буша з, можливо, неоднозначним написом «Професор Буш: Просто поверніть руків’я» (Anon., 1945). Буш передрукував свою статтю в «Нескінченних горизонтах» (1946, 16-32) і написав про це далі у двох пізніших книгах: «Науки недостатньо» (1967, 75-101) та «Частини дії» (1970, 190-192).

«Як ми можемо думати» з того часу постійно цитується, цей розвиток проаналізував Сміт (1981), який зазначив, що стаття використовувалася як символ для ряду різних концепцій. Однак посилання на нього часто мають мало змісту. Стаття стала модною іконою сучасної інформаційної науки, зазвичай використовується як зручна відправна точка або як заклик до респектабельності. Буша навіть прославляли як «батька інформаційної науки» (Lilley & Rice, 1989).

Зараз, читаючи «Як ми можемо думати», важко не подумати про те, як пропозиції Буша втілюються в життя завдяки висхідній потужності та універсальності сучасних цифрових комп’ютерів. Якщо розглядати розвиток інформаційних систем з 1945 року, то Мемекс Буша легко побачити в якості маяка, що вказує на те, що має бути далі. Але це неповна та неісторична перспектива. Хоча стаття була опублікована в 1945 році, спочатку вона була написана в 1939 році (Nyce & Kahn, 1989) і вона не мала нічого спільного ні з цифровими комп’ютерами, які тільки починали винаходити, ні з аналоговими комп’ютерами, над якими працював сам Буш. 

Мемекс

Сам Мемекс — це уявна персональна інформаційна система, розроблена навколо складного пристрою для зчитування мікрофільмів і має більше функціональних можливостей, ніж будь-який зчитувач мікрофільмів, створений коли-небудь. Буш обговорює це у зв’язку з потребами в науці, а не в ділових звітах.

Уявний Мемекс має такі компоненти:

1. Збірник документів на мікроформі. У цьому Буш дотримується давньої традиції. Ідея надання зручних копій документів на мікрофільмах датується принаймні 1853 роком (Stevens, 1968: 363) і стала загальноприйнятою. Наприклад, Пол Отлет (1868-1944), бельгійський документаліст, та Роберт Б. Ґольдшмідт (1877-1935), бельгійський винахідник, запропонували стандартизовану мікрофішу в 1906 році (Goldschmidt & Otlet, 1906; Otlet, 1990, 87-95).) та портативну бібліотеку мікроформ у 1925 році (Goldschmidt & Otlet, 1925; Otlet, 1990, 204-210).

2. Робоча станція, яка містить збережені документи, щоб окремі сторінки могли проєктуватися на екран за бажанням. Робоча станція, розроблена Georges Sebille для зберігання 300 000 сторінок на дванадцяти рулонах 330 мм, стала досить відомою серед документалістів (наприклад, Sebille, 1932; Otlet, 1934a). Проте малюнок Мемекс в Life, намальований Альфредом Д. Сімі за консультацією з Бушем, більше нагадує робочу станцію Леонарда Г. Таунсенда (1938).

3. Забезпечення додавання нових зображень до сховища мікрофільмів.

4. Можливість не просто знайти відомий запис, але й ідентифікувати та вибрати всі й кожен запис окремо з будь-яким вказаним кодуванням.

5. «Асоціативні тропи». Буш був невисокої думки про індекси та схеми класифікації:

«Наше невміння отримати доступ до записів значною мірою викликано штучністю систем індексування. Коли дані будь-якого типу розміщуються в сховищі, вони подаються в алфавітному або цифровому порядку, а інформацію (якщо вона є) знаходять шляхом її відстеження від підкласу до підкласу. Він може бути лише в одному місці, якщо не використовуються дублікати; потрібно використовувати правила щодо того, за яким шляхом його знайти, а правила громіздкі. Крім того, знайшовши один предмет, потрібно вийти із системи та знову вийти на новий шлях». (Буш, 1945a, 106).

Цей звіт не показує здатність систем індексування та класифікації об’єднувати пов’язані матеріали за допомогою колокації та синдетичної структури та вказує на те, що розуміння Буша про пошук інформації було дуже неповним. Буш фактично заявив, що пошук повинен функціонувати не так, як звичайні індекси, а як людський мозок, тобто «як ми можемо думати». Буш вважав, що створення довільних асоціацій між окремими записами є основою пам’яті, тому він хотів створити «mem(ory-)ex» або «Мемекс замість індексу». Результатом став персоналізований, але поверхневий та за своєю суттю згубний дизайн. Замість того, щоб індексувати документи безпосередньо за їхнім змістом або характеристиками, Буш запропонував кодувати документи за їх передбачуваною відповідністю певній темі, наприклад перевазі короткого турецького лука під час хрестових походів. Таким чином, документи, що відносилися до тієї самої теми, були пов’язані один з одним спільним кодуванням, яке забезпечувало «маршрут» через колекцію документів. Насправді, кожен маршрут — це концепція індексування, а код для кожного сліду — це, по суті, термін індексації.

Однак судження про релевантність, як відомо, є непослідовними, ситуативними та можуть змінюватися в міру розвитку знань. Оскільки сліди Буша ґрунтувалися не на змісті документа, а на сприйнятій відповідності документів до маршрутів, схема маршрутів будь-якої особи навряд чи буде задовільною для будь-якого іншого користувача. Персоналізована інформаційна система може бути корисною для окремої людини, але має обмежену корисність для інших. Крім того, сприйняття релевантності є менш стабільним, ніж сприйняття змісту теми. З цієї причини звичайне тематичне індексування залишається прийнятним, навіть кращим на практиці, оскільки система, заснована безпосередньо на релевантності, як у Мемекс, не може змінюватися автоматично, щоб відобразити постійно змінювані уявлення про релевантність. Сліди, бувши заснованими на особистих знаннях і уявленнях про релевантність однієї людини, були б дуже застарілими. Зі збільшенням знань користувача змінювалося сприйняття релевантності, і сліди потрібно було б переробити. Будь-який заданий шаблон маршрутів залишатиметься доречним лише до тих пір, поки користувач нічого не навчиться з використання Мемекс або будь-яким іншим способом.

Технологія Мемекс

Мемекс Буша спирається на два головні джерела: його погляд на асоціативні зв’язки як механізм, за допомогою якого працює мозок; фотографічні та інші технології, доступні наприкінці 1930-х років. Зазначені вище особливості та інші вдосконалення, такі як невелика камера, прив’язана до лоба дослідника, щоб фотографувати все, на що він або вона дивляться, були більш-менш можливими окремо з технологією 1939 року, хоча об’єднання їх в одну робочу станцію, ймовірно, було б непрактичним.

У 1939 році Буш фактично був відповідальним за проєктування та створення машини для пошуку документів, набагато швидшої та технологічнішої, ніж будь-які попередні спроби. Цей прототип сформував контекст, впізнавану технологічну основу (впізнавану на малюнках Сімі) і, ймовірно, стимул для його роздуму «Як ми можемо думати».

Селектори мікрофільмів

У 1920-х і 1930-х роках мікрофільм став популярним засобом для зберігання записів, особливо в банках, і всі види людей активно винаходили обладнання для мікрофільмів (Stewart & Hickey, 1960). Мікрофільмування заощадило місце для зберігання, і банки виявили, що мікрофільмування анульованих чеків було корисним заходом проти шахрайства (Johnson, 1932; Schwegmann, 1940). Але оскільки документи навряд чи були мікрофільмовані в порядку, зручному для ідентифікації окремих записів, постало питання, як шукати будь-який документ. Перфокарти були добре відомі, але пристрої для зчитування карток були відносно повільними — 150 карток на хвилину — і пошук потрібної картки давав лише одну адресу електронний документ на мікрофільмі. Було б зручніше мати «інтегральну» пошукову систему, яка поєднує в собі індекс і документ. Існувало дві логічні можливості. Можна було прикріпити кадри мікрофільму до картки («апертурні картки») або записати логічний еквівалент перфокарти на мікрофільмі поряд із зображенням документа. Можна було пробити отвори в плівці або розташувати непрозорі та напівпрозорі плями на плівці, щоб позначити отвір чи відсутність отвору. Кожен із цих прийомів був випробуваний. Звичайна форма технології селектора мікрофільмів полягає у створенні «пошукової картки» (перфокартки) або шаблону, що містить шуканий шаблон кодування, і вирівнювання його з кодованими ділянками на мікрофільмі між джерелом світла та фотоелементом. Див. малюнки 1 і 2.

https://lh3.googleusercontent.com/C5ffUshzOe1cYbT9ZmJireRKWOvWztyGVP-3-AubBWzhEqRjzk1wXm5l0A2XSQjUjACMeB_P3lya_C24CR6vTQ4YuapnrrWiS6rHexlX42HS0670gyPBPWPbamC-rhOyXuQ1R7drbZOjLuCboNnx_LQ

Коли коди мікрофільму проходять повз пошукову картку, збіг візерунка на мікрофільмі з рисунком на пошуковій картці вплине на потік світла від джерела світла до фотоелемента і, таким чином, на потік електричного струму від фотоелемента. Так ідентифікується потрібний запис і запускається відповідна дія, наприклад створення копії.

https://lh3.googleusercontent.com/fGNMB4RntSi9yMxmnEhsRMgURMLtauRiUrfVGPCIe47QqASBygptuogYYr7fAAVju1-1tksskIPwAwXy3T40SAA31upasfRLLulh_h1WKwn7FZkaiDYWZ8BlXg5AE1bYJKGSgOZQZB_J29yJAjDTvY0

Наскільки потужними обіцяли бути ці машини, невідомо. У 1925 році на Міжнародному конгресі фотографії був продемонстрований беззернистий мікрофільм із роздільною здатністю, еквівалентною зберіганню всього тексту Біблії в 50 разів на одному квадратному дюймі плівки. G. W. W. Stevens (1968, 302) називає мільйон біт на квадратний міліметр плівки як теоретичну, але на практиці недосяжну межу для мікрофільму. До 1961 року швидкість пошуку 15 000 кодів за хвилину була досягнута на експериментальному мікрофільм-селекторі (Bagg & Stevens, 1962, App. B). Селектори мікрофільмів були розроблені для невеликих прямокутних шматків («чіпів») плівки, а також для рулонів мікрофільму.

В книзі «Гігантські мізки; або «Машини, які думають», популярний вступ до цифрових комп’ютерів, у 1949 році передбачалося, що в майбутній «автоматизованій бібліотеці» записи каталогу (і, зрештою, документи) будуть на мікрофільмах і витягуватимуться цифровим комп’ютером:

«Ви зможете набрати в каталозі машини «виготовлення печива». У машині буде тріпотіти кіноплівка. Невдовзі це припиниться, і перед вами на екрані буде спроєктовано частину каталогу, яка показує назви трьох-чотирьох книг, що містять рецепти печива». (Берклі, 1949, 181).

Згодом індексування було переміщено з плівки на цифрові комп’ютери, підключені до пристроїв для зчитування мікрофільмів: комп’ютерна система пошуку (CAR) замінила фотоелектричні селектори мікроплівок.

У бібліотечній літературі іноді стверджується, що Ральф Р. Шоу (1907-1972), видатний бібліотекар і професор, винайшов або «сконструював» швидкий селектор мікрофільмів (наприклад, Н. Д. Стівенс, 1978). Але це неточно. Машина, оприлюднена Шоу в 1949 році, була заснована на попередньому прототипі, розробленому з 1938 по 1940 рік групою з Массачусетського технологічного інституту (MТI) під керівництвом Буша. Керівником проєкту прототипу Буша був Джон Х. Говард, а асистентами з дослідження були Рассел С. Койл, Джон Кумбс, Клод Шеннон і Лоуренс Стейнхардт. Компанії Eastman Kodak і National Cash Register надали по 10 000 доларів кожен. Мета проєкту полягала в тому, щоб протягом двох років розробити прототип машини, здатної швидко вибирати мікрофільмовані бізнес-записи з мікрофільму: швидкий селектор мікрофільмів. Селектор Буша справді був швидким, оскільки він використав переваги двох нових розробок: удосконалена технологія фотоелектричних елементів; та стробоскопічну лампу, вперше розроблену його колегою Гарольдом Е. Еджертоном. Створюючи яскравий спалах світла тривалістю лише одну мільйонну частку секунди, стробоскопічна лампа дозволяла копіювати вибране зображення мікрофільму «на льоту», не зупиняючи фільм (та пошук) для створення копії. Селектор мікрофільмів Буша ніколи не використовувався оперативно, за винятком того, що він, здається, використовувався для криптоаналізу: він, зрештою, був розроблений, щоб бути ефективним для ідентифікації (вибору) кожного входження зазначеного коду.

Після Другої світової війни Кумбс, Говард і Стейнхардт працювали разом в Engineering Research Associates (ERA) у Сент-Полі, Міннесота (Томаш, 1980). До Буша звернулися його колишні студенти, які зараз навчаються в ERA, щоб отримати підтримку для подальшої роботи над селекторами мікрофільмів. Зрештою Міністерство торгівлі США уклало контракт з ERA на створення нового селектора мікрофільмів. Бібліотекар Ральф Шоу, тодішній директор Національної сільськогосподарської бібліотеки, отримав фінансування для кодування тестового матеріалу та тестування нової машини ERA. Кажуть, що Керролл Вілсон, який займався патентами Буша в Массачусетському технологічному інституті, а зараз працює у Комісії з атомної енергії (AEC), організував надання AEC фінансування Міністерству торгівлі на розробку селектора мікрофільмів (Coile, 1990; Engineering Research Associates, 1949; Pike & Bagg, 1962).

Була певна критика тесту та деякі припущення, що і Буш, і Шоу сумніваються в майбутньому технології селектора мікрофільмів. Шоу розрекламував швидкий селектор мікрофільмів ERA, зробивши його та себе широко відомими у всьому світі (Шоу, 1949a; 1949b). Згодом він відмовився від нього як незадовільного.

У літературі існує загальна думка, що Буш винайшов перший швидкий селектор мікрофільмів. Але чи це насправді так? У 1960 році журнал Fortune повідомив, що в 1949 році:

«Невдовзі після публічної демонстрації швидкого селектора Шоу відвідав інженер, на ім’я Голдберг, який до війни працював у відомій німецькій оптичній фірмі Zeiss-Ikon. Голдберг сказав, що він радий побачити, що хтось нарешті знайшов застосування його ідеї запису на мікрофільмах в поєднанні з індексним кодом – по суті та сама ідея, що ідея Буша. Голдберг отримав патент США на цю ідею в 1931 році». (Белло, 1960, 167).

Шоу сказав Голдбергу, що він не знав про роботу Голдберга, і згодом згадав патент Голдберга (E. Goldberg, 1931) у двох своїх основних статтях про селектор мікрофільмів ERA (Шоу, 1949a; 1949b). Пізніше Роберт Ферторн (1958) обговорював «Як ми можемо думати» в Computer Journal. Фейрторн критично оцінив ідеї Буша, зазначив, що «небагато з його пропозицій були оригінальними», а також згадав попередню роботу Голдберга. Стаття Фейрторна була передрукована в його книзі Towards information retrieval (1961, 135-146). У 1960 році Хоукінс у книзі під редакцією Шоу стверджує:

«Шоу приписує доктору Е. Голдбергу перше практичне застосування електроніки для відбору даних на плівці, а доктору Ванневару Бушу — основні принципи організації знань і базову електронну систему, що використовується в Rapid Selector». (Hawkins, 1960, 145).

Гокінс цитує та, можливо, лише підсумовує статтю Шоу 1949 року (Shaw, 1949a). У докладній історії селекторів мікрофільмів Бегг і Стівенс (1962) згадують патент США Голдберга. Тож до 1962 року в інформаційно-пошуковій літературі було кілька побіжних посилань на попередні винаходи Голдберга, але, здається, відтоді майже нічого. У 1957 році в ізраїльському технічному журналі Нойман поскаржився, що в розповіді Ванневара Буша про швидкий селектор в Life не згадується Голдберг, «справжній винахідник, який насправді побудував і продемонстрував таку машину багато років потому». (Neumann, 1957, v).

Виникає кілька запитань: ким був Голдберг? Що саме він винайшов? Чи справді він створив селектор мікрофільмів? Що Голдберг опублікував на цю тему? Чи знав Буш про роботу Голдберга? Якщо селектор мікрофільмів Буша надихнув його фантазію про Мемекс, то чи робота Голдберга надихнула на якісь подібні бачення? Нікому не вистачило цікавості дізнатися? Чи можемо ми зробити якісь висновки щодо соціології чи науки про інформацію з разючого контрасту між постійним визнанням Буша та тривалим порівняльним забуттям Голдберга?

Емануель Голдберг

Емануель Гольдберг народився в Москві, Росія, у 1881 році. Він закінчив Московський університет, переїхав до Німеччини та здобув ступінь доктора наук у Лейпцизькому університеті в 1906 році, захистивши дисертацію про кінетику фотохімічних реакцій. У 1917 році він переїхав до Дрездена, щоб стати директором компанії Ica AG., яка пізніше була об’єднана з іншими фірмами (Contessa-Nettel, Ernemann, Goertz і Hahn), щоб утворити Zeiss Ikon AG., контрольовану Фондом Карла Цейса з Єни. Голдберг став першим провідним директором Zeiss Ikon. Живучи в Дрездені, він також був професором Інституту наукової фотографії Технічного університету.

Починаючи з бакалаврату, Голдберг уже до 1931 року вніс чудовий та блискучий ряд ідей та винаходів, переважно пов’язаних із фотографією. Це включало процес цинкування, першу ручну кінокамеру (Kinamo), раннє залучення до телевізійних технологій і добре прийняту книгу Der Aufbau des photographischen Bildes (Побудова фотографічного зображення) (Е. Голдберг, 1922). Також Голдберг розробив мікрофільм із дуже високою роздільною здатністю, згаданий вище, і технологію, що лежить в основі мікроточок, які пізніше використовувалися в шпигунстві (E. Goldberg, 1926; White, 1989; 1990).

Міжнародний конгрес фотографії 1931 року

8-й Міжнародний конгрес фотографії, що відбувся в Дрездені в 1931 році, слід вважати піком у кар’єрі Голдберга. Саме пропозиція, представлена ​​від імені Комітету з сенситометрії Голдбергом і його колишнім інструктором Робертом Лютером щодо стандартного вимірювання швидкості плівки, стала основною темою обговорення. Ця пропозиція призвела до прийняття знайомих стандартів швидкості плівки DIN та ASA.

Робота конгресу була складною в технічному плані. Однак для широкої публіки була призначена спеціальна сесія більш популярного характеру, на якій Голдберг приголомшив публіку. «Доктор Е. Голдберг… прочитав надзвичайно добре ілюстровану популярну лекцію на тему «Основи розмовних фільмів», — повідомляв Journal of the Society of Motion Picture Engineers (Шеппард, 1932). Журнал The Zeitschrift für angewandte Chemie прокоментував «дивовижно прості експерименти» професора Голдберга (Anon., 1931). У своїй лекції він продемонстрував, як коливання стрілки фонографа, що відтворюють запис увертюри «Егмонт», можна перетворити на електричний струм, який створює візерунки на осцилографі, а також коливання в обертовій лампі розжарювання, які потім перетворюються за допомогою фотоелемента зі світла назад до електричного струму і подаються в гучномовець для відтворення музики, записаної на фонографі (E. Goldberg, 1932a).

На бенкеті конгресу в ратуші Голдбергу була вручена престижна медаль Пеліго Французького товариства фотографії та кінематографії. Ці події, здається, затьмарили доповідь, яку Голдберг представив на одній із технічних сесій під назвою «Neue Wege der photographischen Registertechnik» («Нові методи фотографічного індексування»). Стаття з’явилася в опублікованих матеріалах конгресу під назвою «Das Registrierproblem in der Photographie» («Проблема пошуку у фотографії». Голдберг, 1932c). Цей чіткий і стислий документ описує конструкцію селектора мікроплівок із використанням фотоелектричного елемента. Можливо, це перша стаття про пошук електронних документів і описує, здається, першу чинну систему пошуку документів з використанням електроніки. Був продемонстрований прототип. Британський журнал фотографії визнав важливість цієї статті та зробив надзвичайний крок, перевидав її англійською мовою з буквальним і безкорисним перекладом назви «Метод фотографічної реєстрації» (Е. Голдберг, 1932b). (Новий переклад див. у цьому номері).

Два кроки, які на той час були незвичайними для німецької промисловості, свідчать про те, що Голдберг вважав свій фотоелектричний селектор мікроплівок потенційно важливим: німецький патент був виданий на його ім’я, а також Zeiss Ikon, і, продовжуючи свій трудовий контракт, він домовився про частку в будь-які майбутні відрахування за цей конкретний патент (H. Goldberg, 1990). Було створено два різні прототипи (H. Goldberg, 1990), але вони не були розроблені в продукт, і ми поки що не знайшли інших записів про них. У детальній офіційній історії досягнень і продукції Zeiss Ikon та її попередніх фірм, виданої у 1937 році, фотоелектричний селектор мікроплівок не згадується. Існує цікава згадка про «так звану машину для пошуку чеків і документів, створену для банків і промислових фірм, яка дозволяла… постачати фотокопії» (Zeiss Ikon, 1937, 122. Transl. MKB), але ми вважаємо, що це має бути посилання на неелектронне обладнання, включаючи антверпенську жиромашину, зазначену нижче.

У 1933 році, коли Гітлер прийшов до влади, Голдберг, бувши євреєм за походженням, зазнав фізичного насилля з боку нацистів, був звільнений з посади професора та став біженцем. Він емігрував до Парижа, де з 1933 по 1937 рік керував Optica та Iconta, дочірніми компаніями Zeiss у Франції. Офіційна історія Zeiss Ikon 1937 року, опублікована в епоху нацизму, не згадує Голдберга, всупереч провідній ролі, яку він грав протягом більшої частини існування фірми. У 1937 році він переїхав до Тель-Авіва, заснував Goldberg Instruments Ltd, допомагав військовим зусиллям союзників, продовжував цікавитися пошуком інформації та помер у 1970 році.

Не тільки нацисти приховали досягнення Голдберга. У 1946 році, через двадцять років після публікації класичної статті Голдберга про технологію мікроточок (E. Goldberg, 1926), Reader’s Digest опублікував хвалькувату статтю про шпигунство та мікроточки за підписом Дж. Едгара Гувера, директора Федерального бюро розслідувань США. Не згадуючи імені Голдберга, Гувер пише про «знаменитого професора Заппа, винахідника мікроточкового процесу, у Вищій технічній школі в Дрездені». Очевидно, Гувер пов’язує досягнення та академічне призначення Голдберга з ім’ям Уолтера Заппа, винахідника мініатюрної камери Minox, яка також використовувалася шпигунами, але з зовсім іншою технологією та нездатною виробляти мікрокрапки. Помилковий опис виробництва мікрокрапок був зроблений нижче (Hoover, 1946, 3. Обговорення «цієї суміші напівправди та відкритої дезінформації» див. в White, 1990, 191-195. Reader’s Digest надрукував твір Гувера як головну статтю в номері від 1 квітня).

Хто знав що коли? 

Як зазначалося вище, Голдберг особисто привернув увагу Шоу до свого патенту, який згодом згадували Шоу, Фейрторн, Бегг і Стівенс, а також іноді в оглядах методів документування (наприклад, Міжнародна федерація документації, 1964, 298).

Актуальність патенту Голдберга для пошуку документів неочевидна ні з його назви, ні з анотації в Патентному бюлетені США, де він був опублікований 29 грудня 1931 року. Він, як і інші до Буша, назвав свій винахід «статистичною машиною». Німецький патент, поданий у 1927 році, мав назву «Пристрій для відбору статистичних і облікових даних» (Zeiss Ikon & Goldberg, 1938). Electronics (1932)  включив американський патент Голдберга в список регулярних патентів із таким коротким описом: «Статистична машина. Використання світлового променя та фототрубки для додавання, сортування та інших статистичних операцій».

Також було досить марним те, що Голдберг використовував німецьке слово «Register» і його похідні, які мають багато значень, пов’язаних із записом, індексуванням і, у контексті фотографування та виробництва документів, вирівнюванням. Гірше того, дослівний англійський переклад 1932 року «Метод фотографічної реєстрації» вводить в оману і не пропонує статті про пошук документів.

Селектор мікрофільмів Голдберга був відомий дослідницьким лабораторіям Kodak у Рочестері, штат Нью-Йорк, до того, як Kodak профінансував Буша для створення «швидкого» селектора мікрофільмів. Двоє провідних вчених з дослідницьких лабораторій Kodak, Семюел Едвард Шеппард і Адріан Пітер Герман Трівеллі, були присутні на Конгресі 1931 року та були особистими друзями Голдберга і, ймовірно, бачили демонстрацію прототипу. У 1937 році син Голдберга, Герберт Голдберг, пішов працювати в Eastman Kodak Research Laboratories. У 1938 році співробітник лабораторій Річард С. Морс подав заявку на отримання патенту на удосконалення кодового розпізнавання на мікрофільмоселекторі, а пізніше передав його компанії Eastman Kodak (Морс, 1942).

Селектор мікрофільмів Голдберга був відомий і в IBM. Джеймс Вер Брайс (1880-1949), головний науковий директор IBM у 1930-х роках, стежив за новими розробками в електроніці та цікавився мікрофільмом як носієм для зберігання даних. (Про Bryce див. Anon., 1949, і Bashe et al., 1986). Коли в 1931 році з’явився патент Голдберга в США, IBM негайно придбала на нього ліцензію. Один із 400 власних патентів Брайса, поданий у 1936 році, стосувався вдосконаленого селектора мікрофільмів (Bryce, 1938).

Знаючи про патент Ґолдберга, можна знайти доповідь конгресу, якщо впізнати її з назви, заглянувши під Голдберга в Internationale Bibliographie der Zeitschriftenliteratur (IBZ або «Dietrich»), (Abt. A, v. 70, 1932) , головному німецькому покажчику періодичної літератури, або в записі для Голдберга у виданні 1937 р. (але не у виданні 1970) провідного довідника вчених Дж. К. Поггендорфа (1937). Шоу, який вільно володів німецькою мовою і знався на бібліографії, не важко було б її знайти. Однак, ця стаття, здається, залишилася майже повністю невідомою та нецитованою.

У США в журналі Journal of Documentary Reproduction, який видавався з 1938 по 1942 рік, повідомлялося про дослідження та розробки, пов’язані з мікроформами в документації. Велика бібліографія в першому випуску включає як англійську, так і німецьку версії доповіді Голдберга на конгресі та інший безкорисний дослівний переклад німецької версії: «Проблема реєстрації у фотографії» (Berthold, 1938, 100). Жодних інших згадок про Голдберга в Журналі не було помічено, хоча є заява без джерел або пояснень, що «вже була проведена робота з вибору пристроїв стробоскопічного та фотоелементного типу» (Carruthers, 1938, 269).

У 1937 році В. Д. Тейт підготував доповідь під назвою «Сучасний стан обладнання та витратних матеріалів для мікрофотографії» для Комітету науково-допоміжних засобів навчання Національної дослідницької ради. Буш був членом цього комітету. Доповідь, передрукована як спеціальний випуск Journal of Documentary Reproduction (Tate, 1938), містить короткий опис роботи Мерла Е. Гулда (відомого як Мерл С. Гулд):

«Фотоелектричні елементи в поєднанні з системою ключів, вбудованих в оригінальний мікрофільм, дозволять машині вибирати заздалегідь визначені типи… Попередні моделі показали значну перспективу» (с. 48)

Один із патентів Гулда, на який подано заявку в 1936 році, стосувався «засобу ідентифікації», який використовував масив фотоелектричних елементів для виявлення певних шаблонів світла, такий самий загальний підхід, як і в наступному швидкому селекторі мікрофільмів Буша (Gould, 1940). Можна було очікувати, що Буш, як член комітету, прочитав звіт і, отже, знав про попередню роботу Гулда. Голдберг у звіті не згадується.

Незабаром після війни проєкт розробки селектора мікрофільмів в ERA отримав кодову назву «Голдберг», що, можливо, було посиланням на Емануеля Голдберга (Берк, 1991). Якби ця кодова назва мала якийсь інший референт, як-от Руб Голдберг, це був би іронічний збіг.

Європейські документалісти

Наскільки добре машина Голдберга була відома європейським фахівцям із пошуку інформації (тоді це називалося «документацією») у 1930-х роках? Якщо прототип селектора мікрофільмів Буша надихнув його концепцію Мемекс, чи попередній прототип Голдберга також надихнув будь-які подібні, більш ранні ідеї персональних інформаційних машин серед документалістів? Література про документацію в 1930-х роках була настільки ж стурбована технологією мікрофільмів, як зараз – комп’ютерною технологією, і з тієї ж причини, кожна з яких є найперспективнішою технологією пошуку інформації на той час. Основним міжнародним журналом, виданим Міжнародним інститутом документації (I.I.D., нині Міжнародна федерація інформації та документації (F.I.D.)), був I.I.D. Communications, в якому привернули увагу два споріднені винаходи фірми Голдберга. Одним з них був пристрій для зчитування мікрофільмів, створений для адміністрації Антверпену Гіро, який дозволяв візуально знаходити та сканувати мікрофільм попередньо відсортованих анульованих чеків зі швидкістю до 3000 чеків на хвилину (Keegstra, 1933). Фото машини можна побачити в I.I.D. Communicationes 1, Fasc. 3 (1934): Таблиця XLV. Іншим був додаток для мікрофільмів, який зменшив витрати на оплату праці та технічні помилки під час підготовки щомісячних рахунків для телефонних абонентів у міській телефонній системі Амстердама (Maitland, 1931). Зображення обладнання також з’являється в I.I.D. Communicationes 1, Fasc. 3 (1934): Таблиця XLIV. Прототип селектора мікрофільмів Голдберга, безсумнівно, мав би значний інтерес, якби він був відомий, але, здається, є мало доказів, що це так.

Найбільш ґрунтовним розглядом інформаційного пошуку в той період був Traité de documentation Поля Отле (1934). Ідіосинкратичний текст Отлета досить перспективний. На телебаченні він визнає потенціал використання телекомунікацій для віддаленого доступу до документів:

«Незабаром телебачення стане проблемою, яка, по суті, вирішена, як це вже є в теорії: зображення відтворюється на відстані без дроту. Можна уявити собі електричний телескоп, який дозволяє читати вдома, «телечитаючи» книги, викладені в читальних залах великих бібліотек, на заздалегідь запрошених сторінках». (с. 238. Пер. МКБ).

Пізніше він перераховує винаходи, такі як машинний переклад, які необхідні для пошуку та обробки інформації. Підкресливши важливість телекомунікацій та потребу в технічних стандартах, Otlet надає стислий план персональної інформаційної системи, включаючи передбачення гіпертексту:

«Ми повинні мати комплекс пов’язаних машин, які б виконували такі операції одночасно або послідовно: 1. Перетворення звуку в текст; 2. Копіювання цього тексту стільки разів, скільки буде необхідно; 3. Налаштування документів таким чином, щоб кожна дані мали власну ідентичність і свої відносини з усіма іншими в групі, з якими їх можна повторно об’єднати за потреби; 4. Присвоєння класифікаційного коду кожним даним; [поділ документа на частини, по одній для кожної даної , та] перегрупування частин документа відповідно до класифікаційних кодів; 5. Автоматична класифікація та зберігання цих документів; 6. Автоматичний пошук цих документів для консультації та доставки або для перевірки, або до машини для створення додаткових нотаток. 7. Механізоване маніпулювання всіма записаними даними за бажанням для отримання нових комбінацій фактів, нових відносин між ідеями, нових операцій з використанням символів».

«Машина, яка б задовольнила ці сім вимог, була б справжнім механічним і колективним мозком». (с. 391. Пер. МКБ)

Отле, який сам був піонером у використанні мікроформ для документування та брав активну участь у попередніх Міжнародних конгресах фотографії, ймовірно, знав про Голдберга та його мікрофільм високої роздільної здатності. Однак коротке обговорення Отлетом «вибору машин» (с. 390) не виходить за межі обладнання перфокарт. Здається, що в Traité немає впізнаваного натяку на фотоелектричне відновлення з мікрофільму.

Німецька версія доповіді Голдберга включена без анотації до анонімної бібліографії в I.I.D. Communicationes 1935 (Анон., 1935, 19). Це також зустрічається в бібліографії, складеній Вальтером Шермейєром і Т. П. Луз’єсом (1937), також опублікованій в I.I.D. Communicationes у 1937 році. Але Голдберг не згадується в наступному підручнику Луз’єса з документації, хоча він включає історичну довідку та обговорює селектори мікрофільмів (Лузьє, 1967), що свідчить про те, що саме Шуермайер додав статтю Голдберга до бібліографії.

У 1930-х роках Вальтер Шермейер працював бібліотекарем в Бібліотеці мистецтва й техніки у Франкфурті, Німеччина, та брав активну участь у документалістських колах (Habermann, Klemmt, & Siefkes, 1985, 315-316). Він очолював I.I.D. комітет з технічних методів документації. У статті, представленій на 29-й конференції Німецької асоціації бібліотекарів (VDB) у Дармштадті в 1933 році та опублікованій у Zentralblatt fuer Bibliothekswesen, провідному міжнародному журналі з бібліотечної справи, Шермейєр (1933) звернув увагу на чекову машину Zeiss Ikon Giro, яка підходила для бібліотечних каталогів і для 35-мм камери Contax, розроблену в Zeiss Ikon під керівництвом Голдберга. На Міжнародному конгресі з документації в Копенгагені 1935 року Шермейер (1936) представив статтю про використання мікроплівки, яка містить параграф про методи фотоелектричної селекції, який не містить цитат, але, здається, посилається на селектор Голдберга:

«Таку документацію на плівці можна повністю автоматизувати за допомогою фотоелектричних методів відбору. Це нове відкриття дозволяє будь-які сигнали у формі точок, а також цифр або літер, записаних на прозорих аркушах або плівках, сканувати та відбирати за допомогою фотоелементу. Очікується, що незабаром ми матимемо автоматичну машину, яка, перемикаючи фотоелемент на заданий код, зупинятиме збережені плівки з тим самим кодом, робитиме копії та зберігати їх знову в тій самій послідовності. Таким чином, за дуже короткий час бібліографія, зведення наявних посилань та інші документи, включаючи ілюстрації, можуть бути складені повністю автоматично». (Col. Schü. 8. Перекл. MKB)

Шурмейєр також передбачив потенціал телекомунікацій:

«Але яку революцію для пошуку інформації та особливо для бібліотек може принести телебачення! Можливо, одного дня ми побачимо наші читальні зали пустими, а на їхньому місці кімнату без людей, у якій виставляються книжки, які замовляють телефоном, які користувачі читають у себе вдома за допомогою телевізійного обладнання». (Col. Schü. 9. Перекл. MKB).

Бібліограф Отлет і бібліотекар Шуермейер були більш перспективними у своїх ідеях щодо технології пошуку інформації, ніж Буш, професор електротехніки десятиліттям пізніше.

Переоцінка Буша

Буш, здається, мало сказав у своїй опублікованій праці про попередників свого Мемекс або швидкого селектору мікрофільмів. Три міркування свідчать про те, що він не знав про деталі роботи Голдберга, коли створював свій прототип у 1938-40 роках:

1. Рассел С. Койл, науковий співробітник у розробці швидкого селектора мікрофільмів Буша, не пригадує жодних посилань на роботу Голдберга в той час (Coile, 1990).

2. Шоу, чия участь була прямим розвитком роботи Буша, сказав Голдбергу в 1949 році, що він не знав про роботу Голдберга (Bello, 1960; H. Goldberg, 1990).

3. Різниця в технічній конструкції. Голдберг співставляв за допомогою доповнення або «згасання»: при зіставленні напівпрозорих кодів на пошуковій картці з непрозорими мітками на плівці (як на рис. 1), поява шуканого коду була виявлена шляхом миттєвого блокування всього світла на одному фотоелементі. Проте конструкція Буша збіглася випадково: отвори як коди на пошуковій картці зіставлялися з напівпрозорими кодами на плівці. Появу шуканого коду було виявлено шляхом визначення наявності світла в кожній позиції, визначеній шаблоном пошуку, але в жодній іншій позиції цього не було виявлено. Потрібен був банк фотоелементів, по одному для кожної можливої ​​позиції, та потрібно було визначити правильну комбінацію електричних вихідних сигналів. Це було набагато складніше завдання та менш оригінальна конструкція, ніж у Голдберга. Подальші розробники робили пошук шляхом доповнення (вимирання), як, ми припускаємо, зробив би Буш, якби знав подробиці роботи Голдберга.

З усім тим, швидкий селектор Голдберга був відомий принаймні в двох провідних дослідницьких центрах США: в IBM та в Eastman Kodak Research Laboratories, одному зі спонсорів Буша. Слід також пам’ятати, що про нові розробки часто відомо досить мало в неповній формі. Ми припускаємо, що Буш не самостійно створив поняття електронного селектора мікрофільмів, хоча це було можливо. Не дивно, що один і той же винахід іноді виникає незалежно і більш-менш одночасно, коли є потреба і зароджується технологія. Винахідники віддають перевагу винаходу, ніж копіюванню. Оглядаючись назад, винахід фотоелектричного селектора мікроплівок виглядає майже неминучим, оскільки він був логічним розвитком кожної з двох різних технологій: (i) це було логічне продовження перфокарт для перенесення кодування на мікроплівку, потім єдиний видатний носій для компактного зберігання; і (ii) це було дуже схоже на звукові фільми, де кодування, яке потрібно сканувати, розміщується на плівці поряд із зображеннями на плівці. За таких обставин слід очікувати багаторазового незалежного винаходу. Наприклад, здається, що Хелен М. Девіс, працюючи зі своїм чоловіком Уотсоном Девісом і Рупертом Х. Дрегером, винайшли селектор мікрофільмів незалежно один від одного в 1935 році (Bagg & Stevens, 1962, 17). Вотсон Девіс, як і Шуермейєр, виступив із доповіддю на Копенгагенському I.I.D. конференції, на якій він також згадав, досить туманно, методи фотоелектричної селекції та пошуку з мікрофільму.

Вотсон Девіс займав у всьому цьому цікаве місце. Його дуже цікавило використання мікрофільму для зберігання та розповсюдження документів. Він особисто знав Буша, Голдберга, Отлета, Шурмейєра та К. Е. К. Міса, керівника дослідницьких лабораторій Eastman Kodak. Ймовірно, він знав або знав більшість, якщо не всіх, інших осіб, згаданих у цьому документі. (Про Девіса див. Farkas-Conn, 1990).

Висновки

Наше розслідування передісторії Мемекс Ванневара Буша та його швидкого вибору мікрофільмів, звичайно, неповне. Проте знайдені докази вказують на те, що загальноприйнята точка зору потребує суттєвого перегляду.

У травні 1927 року Емануель Голдберг розробив фотоелектричний селектор мікрофільмів, який він назвав «статистичною машиною». До 1931 року в Zeiss Ikon було створено два прототипи, які, мабуть, являють собою першу успішну систему електронного пошуку документів. Технологія селектора мікрофільмів була відома принаймні у двох провідних дослідницьких центрах США (Eastman Kodak і IBM) до 1931 року або незабаром після цього, і в обох випадках можна продемонструвати прямий зв’язок із Голдбергом. Ця технологія була представлена ​​на міжнародних конгресах у 1931 і 1935 роках, та до 1938 року над нею працювало кілька американських винахідників (наприклад, Брайс, Х. Девіс, Гулд і Морзе).

Ванневар Буш зробив у цій галузі подвійний внесок: (i) значні інженерні досягнення команди під його керівництвом у створенні справді швидкого прототипу селектора мікрофільмів; та (ii) спекулятивну статтю «Як ми можемо думати», яка завдяки своєму вмілому написанню та соціальному престижу автора мала негайний і тривалий ефект у стимулюванні інших. Як зазначив Фейрторн, документ Буша був своєчасним і «відкрив людям очі та гаманці».

Довоєнні фахівці з пошуку інформації в континентальній Європі, «документалісти», яких післявоєнні спеціалісти з пошуку інформації здебільшого не поважали, мали ідеї, які були значно досконалішими, ніж зараз зазвичай усвідомлюються.

Додаток: Джерела.

Інформацію про Голдберга знайти нелегко. Найкращими ідентифікованими джерелами були коротка оцінка Ноймана (1957) у номері Goldberg Festschrift у журналі Bulletin of the Research Council of Israel, інтерв’ю 1969 року, опубліковане в Popular Photography (N. Goldberg, 1969), і запис у Міжнародному біографічному словнику центральноєвропейських емігрантів (1983, т. 2, 388). Інші короткі біографічні джерела включають життєпис, надрукований у кінці його докторської дисертації (E. Goldberg, 1906, 46), Browne and Partnow (1983, 234-235), Gubas (1985a; 1985b), Kaprelian (1971), J. C. Poggendorff. (1937; 1970), Sipley (1965, 58-59), Wer ist’s? (1928, ?) і Zeitschrift fuer wissenschaftliche Photographie (Anon., 1957). Кілька його публікацій можна знайти, переглянувши сучасні випуски IBZ («Дітріх»). Аспекти його роботи можна знайти за допомогою покажчиків стандартних наукових праць про фотографію, напр. Едер (1945), Міс (1966) і Уайт (1990).

Шоу (1949a) надає зручний вступ до селекторів мікрофільмів. У постскриптумі до цієї статті Е. М. Р. Дітмаса неправильно цитується технічний звіт Engineering Research Associates (1949) про швидкий селектор мікрофільмів ERA як PB 97 535 замість PB 97 313, помилка, повторена деякими наступними авторами. Бегг і Стівенс (1961) надають найкращий історичний опис розвитку селектора мікрофільмів, хоча й неповний щодо Голдберга, який може бути доповнений пізнішим описом Олександра і Роуза (1964). G. W. W. Stevens (1968, розділ 12) надає резюме, як і Міжнародна федерація документації (1964, розділ 9).

Використана література

Alexander, S. N., & Rose, F. C. (1964). The current status of graphic storage techniques: Their potential application to library mechanization. In Libraries and automation, ed. by B. E. Markuson. (pp. 111-40). Washington, D.C.: Library of Congress.

Anon. (1931). Versammlungsberichte. Zeitschrift fuer angwandte Chemie, 44: 875-78.

Anon. (1935). Ergaenzungen und Verbesserungen zu dem Artikel von Dipl. Ing. J. P. C. van Asperen ueber moderne photgraphische Reproduktionsverfahren. I. I. D. Communicationes, 2, Fasc. 2: 16-19.

Anon. (1945). A machine that thinks. Time 46:93-94.

Anon. (1949). The light he leaves behind. Think April 1949: 5-6, 30-31.

Anon. (1957). Professor Dr. Goldberg 75 Jahre. Zeitschrift fuer wissenschaftliche Photographie, 52: 105-106.

Bagg, T. C., & Stevens, M. E. (1961). Information Selection Systems Retrieving Replica Copies: A state-of-the-art report. National Bureau of Standards Technical note 157. Washington, D.C.: Government Printing Office.

Bashe, C. J. et al. (1986). IBM’s early computers. Cambridge, Mass.: MIT Press.

Bello, F. (1960). How to cope with information. Fortune (September 1960): 162-67, 180, 182, 187, 189, 192.

Berkeley, E. C. (1949). Giant Brains: or, Machines That Think. New York: Wiley.

Berthold, A. (1938). Selected biography on photographic methods of documentary reproduction. Journal of Documentary Reproduction, 1: 87-123.

Browne, T., & Partnow, E. (1983). Macmillan Biographical Encyclopedia of Photographic Artists & Innovators. New York: Macmillan.

Bryce, J. W. (1938). Statistical machine. U.S. Patent 2,124,906. July 26, 1938.

Burke, C. (1991). Personal communication.

Bush, V. (1945a). “As we may think.” Atlantic monthly 176: 101-108.

Bush, V. (1945b). As we may think: A top US scientist foresees a possible future world in which man-made machines will start to think. Life 19, no 11: 112-114, 116, 118, 123-124.

Bush, V. (1946). Endless Horizons. Washington, D.C.: Public Affairs Press.

Bush, V. (1967). Science is Not Enough. New York: Morrow.

Bush, V. (1970). Pieces of the Action. New York: Morrow.

Carruthers, R. H. (1938). The place of microfilm in public library reference work. Journal of Documentary Reproduction, 1: 263-268.

Coile, R. C. (1990). Personal communication.

Eder, J. M. (1945). History of Photography. New York: Columbia University Press.

Electronics (1932) 4, no. 1: 35.

Engineering Research Associates, Inc. (1949). Report for the Microfilm Rapid Selector. St. Paul, MN: Engineering Research Associates. (PB 97 313 often misscited as 97 535).

Fairthorne, R. A. (1958). Automatic retrieval of recorded information. Computer Journal, 1: 36-41.

Fairthorne, R. A. (1961). Towards Information Retrieval. London: Butterworths.

Farkas-Conn, I. (1990). From Documentation to Information Science. New York: Greenwood.

Goldberg, E. (1906). Beitraege zur kinetik photochemischer Reaktionen: Inaugural-Dissertation … Universitaet Leipzig. Leipzig: Barth.

Goldberg, E. (1922). Der Aufbau des photographischen Bildes. Halle: Knapp. 2nd ed., 1925.

Goldberg, E. (1926). A new process of micro-photography. British Journal of Photography, 73: 462-465.

Goldberg, E. (1931). Statistical Machine. U.S. patent 1,838,389. Dec. 29, 1931.

Goldberg, E. (1932a). Die Grundlagen des Tonfilms. In International Congress of Photography. 8th, Dresden, 1931. Bericht ueber den VIII. internationalen Kongress fuer wissenschaftliche und angewandte Photographie. Herausg. von J. Eggert und A. v. Biehler. (pp. 213-214). Leipzig: Barth, 1932.

Goldberg, E. (1932b). Methods of photographic registration. British Journal of Photography, 79: 533-534.

Goldberg, E. (1932c). Das Registrierproblem in der Photographie. In International Congress of Photography. 8th, Dresden, 1931. Bericht ueber den VIII. internationalen Kongress fuer wissenschaftliche und angewandte Photographie. Herausg. von J. Eggert und A. v. Biehler. (pp. 317-320). Leipzig: Barth, 1932.

Goldberg, H. (1990). Personal communication.

Goldberg, N. (1969). The other Goldberg: A visit with Zeiss Ikon’s practical prodigy. Popular Photography, 65, no. 5 (November 1969): 88-89, 154.

Goldschmidt, R. B., & Otlet, P. (1925). La conservation et la diffusion de la pensée: Le livre microphotique. (I.I.B. publication, 144). Brussels: Institut International de Bibliographie, 1925. English translation in Otlet, P. (1990). International organization and dissemination of knowledge: Selected essays. Transl. and ed. by W. B. Rayward. (204-210). Amsterdam: Elsevier.

Gould, M. E. (1941). Identifying Means. U.S. patent 2,231,186. February 11, 1941.

Gubas, L. (1985a). Emmanuel Goldberg. Zeiss Historica, 7: .

Gubas, L. (1985b). Who invented the Contax? Zeiss Historica, 7: .

Habermann, A., Klemmt, R., & Siefkes, F. (1985). Lexikon deutscher wissenschaftlicher Bibliothekare 1925-1980. Zeitschrift fuer Bibliothekswesen und Bibliographie Sonderheft 42. Frankfurt: Klostermann.

Hawkins, R. R. (1960). Production of micro-forms. State of the library art, ed. by R. Shaw, v. 5, part 1. New Brunswick, NJ: Graduate School of Library Service, Rutgers–The State University.

Hoover, J. E. (1946). The enemy’s masterpiece of espionage. Reader’s Digest 48: 1-6.

International Biographical Dictionary of Central European Emigrés, 1933-1945. (1983). Munich: Saur.

Internationale Bibliographie der Zeitschriftenliteratur. (1932). Abt. A, v. 70. (“Dietrich”)

International Federation for Documentation. (1964). Manuel practique de reproduction documentaire et de sélection. FID Publ. 353. Paris: Gauthiers-Villars.

J. C. Poggendorff’s biographisch-literarisches Handwörterbuch. (1937). Berlin: Verlag Chemie. VI, ii: 916; Also (1970) VIIb: Teil 3: 1685.

Johnson, W. E. (1932). “Protection and profits through photography.” Bankers Magazine, 125: 537-540.

Kaprelian, E. K. (1971). In Memoriam: Emmanuel Goldberg, 1881-1970. Photographic Science and Engineering, 15: 3.

Keegstra, H. (1933). Die Photographie in der Gemeinde-Giroverwaltung. In: International Institute for Documentation. XIIe Conférence. Rapports. (pp. 130-134). (I.I.D. Publ. 172a). Brussels: I.I.D.

Lilley, D. B., & Rice, R. W. (1989). A history of Information Science 1945-1985. San Diego, CA: Academic Press.

Loosjes, T. P. (1967). On Documentation of Scientific Literature. London: Butterworths.

Maitland, C. E. A. (1931). Die photographische Gespraechszahlerablesung und die optisch-mechanische Auswertung der Zaehlerstaende. Zeitschrift fuer Fernmeldetechnik, Werk- und Geraetebau, 12. Jg, 2. Heft (28 Feb. 1931): 17-20.

Mees, C. E. K. (1966). The Theory of the Photographic Process. 3rd ed. New York: Macmillan.

Morse, R. S. Rapid Selector-calculator. U.S. Patent 2,295,000. September 8, 1942.

Neumann, S. (1957). Prof. Emanuel Goldberg. Bulletin of the Research Council of Israel. Section C: Technology, 5C, no. 4: iii-v.

Nyce, J. M., & Kahn, P. (1989). “Innovation, pragmaticism, and technological continuity: Vannevar Bush’s Memex.” Journal of the American Society for Information Science, 40: 214-220.

Otlet, P. (1934a). Le livre photomicrographique. [Followed by] Notice sur les brevets Georges Sebille. I.I.D. Communicationes 1, Fasc. 1: 19-23.

Otlet, P. (1934). Traité de documentation. Brussels: Editiones mundaneum. Reprinted Liège, Belgium: Centre de lecture publique de la communauté Française, 1989.

Pike, J. L. & Bagg, T. C. (1962). The Rapid selector and other NBS document retrieval studies. In National Microfilm Association. Proceedings of the Eleventh Annual Meeting, ed. by V. D. Tate. (pp. 213-227). Annapolis, MD: National Microfilm Association.

Rayward, W. B. (1976). The Universe of Information: The Work of Paul Otlet for Documentation and International Organisation. (FID Publ. 520). Moscow: VINITI.

Rayward, W. B. (1986). Otlet, Paul-Marie-Ghislain. In ALA Encyclopedia of library and information services. 2nd ed. (pp. 626-628). Chicago: American Library Association.

Schuermeyer, W. (1933). Die Photographie im Dienste der bibliothekarischen Arbeit. Zentralblatt fuer Bibliothekswesen 50: 580-583.

Schuermeyer, W. (1936). Mitteilungen ueber einige technische Neuerungen und Anwendungsmethoden fotographischer Hilfegeraete fuer das Dokumentarische Arbeiten. I.I.D. Communicationes, 3, Fasc. 1, cols. Schü. 1-10.

Schuermeyer, W., & Loosjes, T. P. (1937). Literatur ueber die Anwendung von photographischen Reproduktionsverfathren in der Dokumentation. I.I.D. Communicationes, 4, Fasc. 3: 23-29.

Schwegmann, G. A. (1940). Microfilming in business and industry. Journal of Documentary Reproduction 3: 147-152.

Sebille, G. (1932). Method and Apparatus for Reading Books and the Like. U.S. Patent 1,889,575. Nov. 29, 1932.

Shaw, R. R. (1949a). The Rapid Selector. Journal of Documentation, 5: 164-171.

Shaw, R. R. (1949b). Machines and the bibliographical problems of the twentieth century. In L. N. Ridenour, et al. Bibliography in an Age of Science (pp. 37-71). Urbana: University of Illinois Press.

Sheppard, S. E. (1932). Resumé of the Proceedings of the Dresden International Photographic Congress. Journal of the Society of the Motion Picture Engineers, 18: 232-41.

Sipley, L. W. (1965). Photography’s Great Inventors. Philadelphia: American Museum of Photography.

Smith, L. C. (1981). “`Memex’ as an image of potentiality in information retrieval research and development. In Oddy, R. N. et al. (Eds.). Information Retrieval Research (pp. 345-69). London: Butterworths.

Stevens, G. W. W. (1968). Microphotography: Photography and Photofabrication at Extreme Resolution. 2nd ed. New York: Wiley.

Stevens, N. D. (1978). Shaw, Ralph Robert (1907-1972). In Dictionary of American Library Biography. (pp. 476-81). Littleton, CO: Libraries Unlimited.

Stewart, J. & Hickey, D. (1960). Reading devices for Micro-Images. New Brunswick, NJ: Graduate School of Library Service, Rutgers — The State University. State of the library art, v. 5, part 2.

Tate, V. D. (1938). The present state of equipment and supplies for microphotography. Journal of Documentary Reproduction 2: 3-62.

Tomasch, E. (1980). The start of an ERA: Engineering Research Associates, Inc., 1946-1955. In N. Metropolis, J. Howlett, & G.-C. Rota (Eds.). A History of Computing in the Twentieth Century (pp. 485-495). New York: Academic Press.

Townsend, L. G. (1938). Method of and Apparatus for the Indexing and Photo-Transcription of Records. U.S. Patent 2,121,061. June 21 1938.

Wer ist’s? (1928). 9. Ausg. Herausg. von H. A. L. Degener. Berlin: Degener.

White, W. (1989). The microdot: Then and now. International Journal of Intelligence and Counterintelligence, 3: 249-269.

White, W. (1990). Subminiature Photography. Boston: Focal Press.

Zeiss Ikon AG. (1937). 75 Jahre Photo- und Kinotechnik; Festschrift herausgegeben anlaesslich der Feier des 75-jaehrigen Bestehens der Zeiss Ikon AG. und ihrer Vorgaengerfirmen 1862 – 1937. [?Dresden: Zeiss Ikon].Zeiss Ikon AG. & Goldberg, E. (1938). Vorrichtung zum Aussuchen statistischer und Buchhalterischer Angaben. [German] Patentschrift 670 190. Dec. 22, 1938.

Original article: http://people.ischool.berkeley.edu/~buckland/goldbush.html

Internet i ataki terrorystyczne na Amerykę

P) Jako amerykański obywatel i konsultant departamentu Obliczeń i Komunikacji Uniwersytetu Waszyngtońskiego, jak opisałby Pan swoją reakcję na ataki na World Trade Center i Pentagon w dniu 11 września 2001 r.?

Na początku wydało mi się to czymś nierealnym i bardzo odległym, jednakże bardzo szybko zalew informacji medialnych i rozmowy z wieloma ludźmi wpłynęły na mnie bardzo. Tak jak większość Amerykanów czułem silną więź i poczucie przynależności do Ameryki i jej ideałów, byłem poruszony wieloma czuwaniami i zgromadzeniami W naszym mieście, Seattle, ludzie złożyli milion (taka ilość została oficjalnie ogłoszona) wiązanek a na naszym Uniwersytecie, jak szacuję, 5000 ludzi zebrało się by czuwać, trzymać się za ręce w poczuciu wspólnoty, śpiewać pieśni. 

Byłem pod wrażeniem tego, jak szybko ludzie zorganizowali się by ochraniać i wspierać lokalne społeczności muzułmańskie i arabskie. Każdy meczet w Seattle, o którym wiem, był udekorowany kwiatami i flagami przyniesionymi głównie przez niemuzułmanów. Muzułmanie i niemuzułmanie stanęli ręka w rękę, machali do przejeżdżających samochodów i czuwali, by przeciwdziałać ewentualnym rozruchom. Oczywiście, było też kilka ataków na meczety i muzułman (oraz inne mniejszości, takie jak Sikhowie czy sudańscy chrześcijanie, których brano za muzułmanów) ale przeważająca ilość informacji medialnych oraz od pojedynczych osób, które odebrałem, była taka, że powinni oni być traktowani jak pobratymcy-Amerykanie. Stoi to w ostrym kontraście z wydarzeniami podczas II wojny światowej, kiedy to moja żona, z pochodzenia Japonka, dorastała w obozie koncentracyjnym w Idaho, utworzonym przez nasz rząd. Być może nauczyliśmy się czegoś. 

Szeroki napływ wsparcia dla ofiar był bardzo poruszający, stacje radiowe i telewizyjne, szkoły, firmy, i zwykli ludzie szturmowali wręcz banki krwi i organizacje charytatywne ze swoimi dotacjami. Nigdy w moim życiu nie widziałem takiego zjednoczenia i poczucia wspólnego celu i determinacji, jak w czasie tych kilku tygodni. 

Znaczna część normalnych aktywności życiowych została zawieszona, stacje radiowe i telewizyjne koncentrowały się przede wszystkim na tragedii Imprezy sportowe i okolicznościowe były zawieszone, wiele odwołano, a wielu z nas pracujących, odrywało się od pracy by śledzić wiadomości w mediach i Internecie. 


(P) Jaka była podstawowa różnica pomiędzy sposobem w jaki Internet i inne media traktowały te informacje? 

Jest wiele różnic pomiędzy informacją przekazywaną przez mass media a dostarczaną przez Internet. Te pierwsze dostarczane są z niewielu źródeł (co potęgowane jest narodową i międzynarodową manią fuzji i przejęć w branży) w ilości, kształcie i kolejności determinowanej przez małą grupę ludzi. Nie ma tutaj prawie miejsca na informację zwrotną, niewiele jest możliwości eksploracji źródeł informacji, lub też do ponownego odtworzenia i prześledzenia materiału. 

W kontraście do tego, podstawowym ograniczeniem Internetu jest dostępność częstotliwości, pojemności przesyłowych i możliwość ataków wirusów. Niektórzy obawiali się, iż w przypadku ogólnonarodowego zagrożenia Internet zostanie zablokowany, jednakże pomimo zaistnienia pewnych znaczących problemów, generalnie rzecz ujmując, funkcjonował on be większych zakłóceń. Na przykład, jeden z byłych współpracowników u Disneya opowiedział, iż zaobserwowali ta wielki wzrost wolumenu przepływu danych, iż na początku myśleli, że jest to atak typu „odmowa dostępu”, jednak, gdy zorientowali się o co naprawdę chodzi, „odchudzili” przesyłane treści, usuwając większość grafik i spakowali  przesyłane pliki ponad 10-krotnie, aby zapewnić niezakłócony przepływ informacji. Osobiście nie doświadczyłem żadnych większych spowolnień zarówno jeżeli chodzi o dostęp do sieci, jak i emaile. 

Poczta elektroniczna okazałą się szczególnie efektywna w trakcie tego zagrożenia. Jeden z naszych pracowników miał tego dnia przemawiać w Pentagonie, ale udało mu się poinformować cała naszą grupę za pomocą jednego emaila, że jest bezpieczny. Inny nasza współpracownica użyła Internetu do odszukania obrazów przedstawiających World Trade Center i stworzyła ich artystyczną wizję z widocznym pęknięciem, którą potem mogła dołączać do swoich wiadomości jako wyraz swoich uczuć.  

Wielka siła Internetu polega na tym, iż to ty jesteś pilotem i jesteś w stanie pójść dokąd chcesz, nie tak jak w przypadku mass mediów, gdy jest się co najwyżej pasażerem, bez żadnej możliwości kontroli. Na przykład, można wybrać alternatywne źródła informacji spośród wielu transmitujących mediów, tak jak na przykład wiadomości internetowe BBC, które wielu z nas oglądało w pracy, i które dawały zupełnie inną perspektywę niż ta dostarczana przez amerykańskie wiadomości. 

Jednakże, w mojej opinii to internetowe grupy dyskusyjne zapewniają największą siłę ekspresji. Nie tylko prezentują alternatywne poglądy i pozwalają maksymalnie wykorzystać własną siłę ekspresji, ale również konfrontowanie swoich przekonań z otrzymywaną od innych krytyką (na przykład, zauważyłem, że ilekroć popełnię znaczące błędy, inny członkowie grupy dyskusyjnej wskażą je, pozwalając na sprostowanie przekazu). Na przykład, od dawna interesuję się technologią kosmiczną, ale media i agencje rządowe we wszystkich krajach przekonywały opinię publiczną oraz większość naukowców, że lot kosmiczny MUSI być bardzo kosztowny, trudny, ryzykowny i ma być domeną bohaterów-astronautów. Ci z nas, którzy mają wykształcenie techniczne i dostęp do eksperckich (zorientowanych technicznie) forów dyskusyjnych, wiedzą, że dzisiejsze koszty są niedorzeczne, niepotrzebne i stanowią część politycznego konstruktu. 

Nawiązując do obecnych ataków, należy stwierdzić, że większość Amerykanów postrzega świat poprzez mass media, i jest rozpaczliwie niedoinformowanych na temat innych kultur, a zwłaszcza na temat efektów amerykańskiej polityki zagranicznej, którą postrzegają jako łagodną i zaprojektowaną dla celów rozprzestrzeniania demokracji. Takie było również moje zdanie na ten temat, zanim spotkałem Amerykanów pracujących za granicą, czy to jako członkowie Korpusu Pokoju, czy to  badacze, którzy prezentują bardzo różny obraz amerykańskiej polityki, która w niewielkim stopniu interesuje się lokalną kulturą i ludnością, i jest zdominowana przez interesy biznesowe i politykę zapewniania dostępu do surowców. 

Ale, zanim nastała era Internetu, jeśli nie miałbym takich kontaktów, miałbym tylko niewielkie pojęcie, dlaczego Ameryka jest tak powszechnie nielubiana. Takie poglądy są dzisiaj dostępne dla każdego, kto posiada taniego peceta i dostęp do sieci. Wydaje się również, że przedostają się do mediów głównego nurtu i że widzimy coraz więcej dyskusji na temat tendencji do wspierania opresyjnych reżymów, które wspierają nasze interesy ekonomiczne. 


(P) Jak możliwość błyskawicznej komunikacji wpływa na nasze życie?

Podstawowym artykułem wiary 18-wiecznych francuskich encyklopedystów była wiara, iż większość zła na świecie pochodzi z braku informacji, i że gdyby była ona swobodnie dostępna, świat byłby znacznie lepszym miejscem. Jednakże, po opublikowaniu ich prac, dalej mieliśmy krwawą rewolucję francuską, dalsze masowe niewolnictwo, niszczącą technologię wojenną, Holokaust, niesamowicie odczłowieczony reżim Pol Pota i wiele innych potworności. Jest więc jasne, że dostęp do informacji nie jest warunkiem wystarczającym. 

Natychmiastowa komunikacja za chwilę będzie jeszcze bardziej natychmiastowa. W przeszłości komunikacja była związana z określonymi miejscami, takimi jak telefon, czy telewizor w domu czy w pracy, ale dziś w dobie telefonów komórkowych i tabletów jest ona dostępna niemal w każdym miejscu. W ciągu mniej niż 10 lat komputery będą częścią naszego ubioru, wraz z w pełni funkcjonalnymi hełmami, wsparte infrastrukturą będą umożliwiać korzystanie z pełnego spektrum komunikacji w jeszcze bardziej ulepszonej formie: szerokoekranowa telewizja 3D, VCR, radio, odtwarzacze CD email, kamery, nagrywarki, komputery, gry wideo, gazety, książki, mapy, plany, etc. 

W szczególności powszechna będzie obecność kamer i będzie można, tylko spoglądając na daną scenę, zrobić gest lub wydać dźwięk a twoje kamery zapamiętają go, wraz z informacjami o dacie i geolokalizacji, wraz z kilkoma słowami kluczowymi, aby uczynić przywołanie go łatwiejszym. To samo będzie, oczywiście, dotyczyło nagrań wideo. 

Podczas gdy taka technologia da nam prawdziwie fotograficzną pamięć i pozwoli zapisać sceny, które umożliwią wykrycie lub zapobieżenie przestępstwu, będzie ona jednocześnie stawiła ogromne wyzwanie dla naszej prywatności, i wystawi nas na zalew nie tylko potencjalnie nieprzydatnych, mylących i niedokładnych informacji, ale również na ataki komputerowych wirusów, które mogą wpłynąć na nasze bezpieczeństwo i wręcz na nasze osobowości. 

Podczas gdy wielu z nas w przemyśle informacyjnym oczekuje z niecierpliwością takich możliwości, większość ludzi wcale nie poszukuje informacji, ale potwierdzenia posiadanych już posiadanych informacji i przekonań i będzie ograniczać swój dostęp do informacji do źródeł, które pozwolą im się poczuć dobrze, niż takich, które mogą kontestować ich wiedzę i informacje. 


(P) Jak myślisz, w jaki sposób zmieni się świat po tych wydarzeniach: czy będziemy świadkami nowej „równowagi sił” pomiędzy demokracjami a grupami terrorystycznymi, które mogą uderzać w dowolnym momencie i wszędzie, czy też może zmierzamy do trzeciej wojny światowej?

Waham się pomiędzy optymizmem a pesymizmem. Z jednej strony widzę technologie, które mogą zredukować destruktywne skutki amerykańskiej polityki, które sprzyjają takim atakom: ubieralne komputery wzmiankowane wyżej, które mogą być zasilane ciepłem ciała i będą ważyć mniej niż pół kilo, mogą zastąpić wiele set kilogramów i wiele set watów materiałów i energii, które konsumuje większość rodzin, wraz z tysiącami kilogramów gazet, książek i periodyków każdego roku; ogniwa paliwowe, które znacznie zredukują zapotrzebowanie na energię i materiały, odnawialne źródła energii, takie jak wiatr czy energia słoneczna, pomogą zredukować niezmierne zapotrzebowanie Ameryki na konsumpcję materialną i w rezultacie uczynią zbędną politykę ingerencji w zasoby innych krajów. 

Jednakże, Internet ciągle umożliwia otwieranie nowych dróg ataku. Nie tylko szerokie użycie Internetu przez terrorystów do planowania i koordynacji ataków (FBI połączyła emaile używane przez atakujących z miejscami publicznymi, takimi jak biblioteki), ale sam Internet i to, co on kontroluje są niesłychanie podatne na ataki. Tylko dzisiaj musiałem zainstalować nakładki, umożliwiające neutralizację wirusa Nimda, który może zaatakować w rezultacie samego tylko przeglądania stron internetowych. 

Nasi eksperci do spraw bezpieczeństwa na Uniwersytecie wykazali, że znaczna część funkcji administracyjnych i kontrolnych naszej infrastruktury, takiej jak rurociągi, tamy, zbiorniki wodne, sieć elektryczna, transport i inne są otwarte na ataki ludzi posiadających wiedzę w tym zakresie. Obecnie, poświęcają oni większość swojego czasu na odpieranie ataków z nieznanych i niemożliwych do wyśledzenia źródeł, Połączenie tanich pecetów, łatwego dostępu do Internetu, luk w systemach bezpieczeństwa pojawiających się wraz z każdym nowym produktem i upgradem oraz otwartość amerykańskiego społeczeństwa uczyniło nas podatnymi na takie ataki.

Ale tak jak w przypadku biologii, pasożyty w systemach dostarczają największego impulsu dla ich rozwoju, mam nadzieję, że nasze wysiłki zmierzające do pokonania hackerskich pasożytów pozwolą na rozwój silniejszego, bardziej odpornego Internetu, wraz z budową systemów zapasowych, możliwych do ręcznego zarządzania.

Original article: https://staff.washington.edu/larryg/Classes/Rnet/zz-internet.html

Emanuel Goldberg, wyszukiwanie dokumentów elektronicznych i Memex Vannevara Busha

Streszczenie:   Najsłynniejsza publikacja Vannevara Busha „As We May Think”, której tytuł można najogólniej przetłumaczyć jako „Jak się nam wydaje” (1945) opisywała wyimaginowaną maszynę do wyszukiwania wiadomości, Memex. Memex jest zwykle postrzegany, ahistorycznie, w relacji do późniejszego rozwoju cyfrowych maszyn obliczeniowych. Niniejszy artykuł jest próbą rekonstrukcji mało znanego podłoża rozwoju metod wyszukiwania informacji do roku 1939, kiedy „As We May Think” został pierwotnie napisany. Memex jest konceptem opartym na pracach Busha w latach 1938 – 1940, związanych z rozwojem fotoelektrycznego przeszukiwacza mikrofilmów, technologii elektronicznego wyszukiwania danych zapoczątkowanej przez Emanuela Goldberga pracującego w Zeiss Ikon w Dreźnie w latach 1920-tych.Publikacja niniejsza odnosi się również do wizjonerskich prac Paula Otleta (1934) i Waltera Schuermeyera (1935) i historii rozwoju technologii elektronicznego wyszukiwania dokumentów przed opublikowaniem pracy Busha. 

Wprowadzenie

Pochodzący z 1945 roku opis wyimaginowanej maszyny informacyjnej, Memex”, stworzony przez Vannevara Busha jest wciąż przywoływany i rozpatrywany w relacji do rozwoju technik obliczeniowych, pozyskiwania informacji i hipertekstu, który to rozwój nastąpił później. Rozpatrywana w tym kontekście przedstawiona przez Busha koncepcja Memex-u jawi się jako wysoce oryginalna i wręcz wizjonerska. Niewiele uwagi przywiązuje się jednak do miejsca koncepcji Busha w kontekście jej własnych czasów: wizji i rozwoju technologicznego w zakresie pozyskiwania informacji opracowanych w latach 1930-tych.  W tym kontekście, zarówno Bush jak i Memex przedstawiają się zgoła inaczej. Niniejszy artykuł przedstawia technologiczne podstawy koncepcji Memex-u i innych, jemu podobnych, ze szczególnym uwzględnieniem prac Emanuela Goldberga.

“As We May Think”/”Jak się nam wydaje”

Opublikowany w 1945 w czasopiśmie Atlantic Monthly opis wyimaginowanego osobistego przyrządu do wyszukiwania danych zamieszczony w artykule “As We May Think” Vannevara Busha miał natychmiastowy efekt (Bush, 1945a). Life opublikowało jego ilustrowaną wersję zatytułowaną „A top US scientist foresees a possible future in which man-made machines will start to think”/”Czołowy amerykański naukowiec przewiduje, że w przyszłości maszyny stworzone przez człowieka zaczną myśleć” (Bush, 1945b). Time podsumował go zwięźle pod nagłówkiem “A Machine That Thinks,”/”Maszyna, która myśli” wraz z fotografią Busha  noszącą potencjalnie dwuznaczny podpis “Prof Bush: Just turn the crank”/”Prof. Bush: Zakręcić korbką?” (Anon., 1945). Bush przedrukował te artykuły w swoich Endless horizons/Bezkresnych horyzontach (1946, 16-32) i napisał o nich więcej w swoich dwu późniejszych książkach: Science is Not Enough/Nauka to nie wszystko (1967, 75-101) oraz Pieces of the Action/Fragmenty układanki (1970, 190-192).

“As We May Think” był od tego czasu nieustannie cytowany w różnych kontekstach, których ewolucja została przeanalizowana przez Smitha (1981), który zauważył, iż artykuł był używany jako symbol wielu różnych koncepcji. Jednakże, część z tych odniesień ma bardzo niewiele wspólnego z jego zawartością. Artykuł stał się popularnym symbolem, wręcz ikoną nowoczesnych nauk informacyjnych, używanym z reguły jako dogodny punkt odniesienia lub jako odwołanie się do poważanego autorytetu. Bush został nawet obwołany „ojcem nauki o informacji” (Lilley & Rice, 1989).

Nie jest łatwo dzisiaj, czytając “As We May Think”, nie myśleć o tym, jak sugestie Busha doczekały się realizacji i przełożyły na zwiększoną moc i wszechstronność cyfrowych komputerów . Rozpatrywany w relacji do rozwoju systemów informatycznych po roku 1945, Memex Busha może być łatwo uznany za drogowskaz, pokazujący przyszłe rozwiązania. Niestety, jest to perspektywa niekompletna i ahistoryczna. Napisany pierwotnie w roku 1939 (Nyce & Kahn, 1989), chociaż opublikowany dopiero w 1945 r. artykuł nie ma nic wspólnego z zarówno cyfrowymi maszynami obliczeniowymi, które znajdowały się wówczas w bardzo wstępnej fazie rozwoju, jak i analogowymi komputerami nad którymi ówcześnie pracował Bush.

Memex

Sam w sobie, Memex jest wyimaginowanym personalnym systemem zarządzania informacją, zaprojektowanym na podstawie skomplikowanego czytnika mikrofilmów i posiadającym funkcjonalności znacznie szersze niż jakikolwiek zbudowany kiedykolwiek czytnik mikrofilmów. Bush opisuje swoją koncepcję raczej w kategoriach potrzeb naukowca niż cech biznesowych. 

Ów wyimaginowany Memex składał się z następujących komponentów:

1. Zbiór mikrofilmów. W tym zakresie Bush postępuje zgodnie z długa tradycją. Idea przenoszenia kopii dokumentów na mikrofilm datuje się co najmniej od roku 1853 (Stevens, 1968: 363) i stała się już pojęciem wspólnym i powszechnie zrozumiałym. Na przykład, Paul Otlet (1868-1944), belgijski dokumentalista i Robert B. Goldschmidt (1877-1935), belgijski wynalazca, zaproponowali zastosowanie wystandaryzowanej mikrofiszki już w roku 1906 (Goldschmidt & Otlet, 1906; Otlet, 1990, 87-95) a przenośnej biblioteki mikrofilmów w roku 1925 (Goldschmidt & Otlet, 1925; Otlet, 1990, 204-210).

2. Stacja robocza zawierająca  zarchiwizowane dokumenty, takie jak pojedyncze strony, które mogą być w dowolnym momencie wyświetlane na ekranie. Stacja robocza zaprojektowana przez Georgesa Sebille’a umożliwiająca przechowywanie do 300,000 stron na 12 rolkach filmu o średnicy 330 mm była dobrze znana dokumentalistom (np. Sebille, 1932; Otlet, 1934a). Jednakże, rysunek Memex-a w Life, wykonany przez Alfreda D. Cimi w konsultacji z Bushem, przypomina bardziej stację roboczą zaprojektowaną przez Leonarda G. Townsenda (1938).

3. Możliwość dodawania nowych obrazów do zasobów mikrofilmowych.

4. Możliwość nie tylko lokalizowania określonego rekordu (zbioru) ale identyfikowania i wybierania wszystkich rekordów z określonym kodowaniem.

5. “Szlaki asocjacyjne” Bush miał niską opinię o systemach indeksowania i klasyfikowania informacji:

“Nasza nieporadność w wyszukiwaniu zapisów jest spowodowana głównie poprzez sztuczność systemów indeksowania. Gdy jakiekolwiek dane zostaną już zmagazynowane, są one ułożone alfabetycznie lub numerycznie a informacja jest znajdywana (kiedy jest znajdywana) przez przeszukiwanie podklasy po podklasie. Informacja może być tylko w jednym miejscu, chyba że korzystamy również z duplikatów, musimy używać reguł wyszukiwania ścieżki, umożliwiającej lokalizację informacji, a reguły te są toporne.  Co więcej, znajdując jedną daną, należy wyjść z systemu a następnie wejść do niego ponownie korzystając z nowej ścieżki.” (Bush, 1945a, 106).

Powyższy cytat pokazuje nam, że Bush nie miał świadomości, iż systemy indeksacji i klasyfikacji mogą grupować podobne informacje poprzez ich kolokację i wykorzystanie struktur syndetycznych, co wskazuje, że jego rozumienie procesu wyszukiwania informacji było mocno niekompletne. Bush deklaruje, w istocie, że wyszukiwanie nie powinno funkcjonować w taki sposób jak umożliwia to klasyczna indeksacja, ale tak, jak to czyni ludzki mózg, czyli „tak jak myślimy” Bush uważał, iż tworzenie arbitralnych asocjacji pomiędzy poszczególnymi zapisami jest podstawą istnienia, chciał więc stworzyć mem(ory)eks zamiast indeksu. W rezultacie jednak otrzymujemy spersonalizowaną, ale powierzchowną i podatną na autodestrukcję strukturę. Zamiast indeksowania dokumentów zgodnie z ich zawartością lub charakterystyką, Bush proponował kodowanie dokumentów zgodnie z ich postrzeganym powiązaniem z danym tematem, takim jak wyższość krótkiego tureckiego łuku jako broni podczas wypraw krzyżowych. Dokumenty postrzegane jako znaczące dla tego samego tematu byłyby połączone ze sobą przez wspólne kodowanie, stanowiąc „ścieżkę” prowadzącą poprzez zbiór dokumentów. W istocie jednak, tego rodzaju powiązanie dokumentów poprzez wspólne kodowanie jest rodzajem indeksowania a kod każdej ścieżki jest de facto określeniem indeksu. 

Jednakże oceny znaczenia są notorycznie niekonsystentne, mocno osadzone w danej sytuacji i zmieniają się wraz z rozwojem wiedzy oceniającego. Ponieważ proponowane przez Busha ścieżki oparte były nie na zawartości dokumentów, a na postrzeganym znaczeniu owych dokumentów dla określonej ścieżki, każdy z indywidualnych wzorców ścieżek byłby głęboko niesatysfakcjonujący dla wszystkich innych użytkowników. Spersonalizowana informacja może być korzystna dla jednego uczestnika, ale ma ograniczoną przydatność dla innych.  Co więcej postrzeganie znaczenia jest znacznie mniej stabilne od postrzegania treści. Z tego powodu konwencjonalne indeksowanie oparte na zakresie tematycznym jest tolerowalne, a nawet preferowane w praktyce, ponieważ system oparty bezpośrednio na postrzeganym znaczeniu, taki jakim jest Memex, nie może automatycznie dostosować się do zmieniającego się postrzegania znaczenia. Ścieżki, jeśli będą oparte na indywidualnej, personalnej wiedzy i postrzeganiu znaczenia, bardzo szybko się dezaktualizują. W miarę jak wiedza użytkownika wzrasta, postrzeganie znaczenia będzie się zmieniać a więc ścieżki trzeba będzie konstruować na nowo. Każdy szczególny układ ścieżek będzie właściwy tylko tak długo, jak długo użytkownik niczego się nie nauczy używając Memex-u – albo w jakikolwiek inny sposób. 

Technologia Memex-u

Memex Busha korzysta z dwu głównych źródeł: jego poglądu na temat ścieżek asocjatywnych jako mechanizmu zgodnie z którym działa mózg, oraz fotograficznej i innej technologii dostępnej w latach 1930-tych. Cechy wynotowane powyżej oraz ich udoskonalenia takie jak niewielka kamera przytwierdzona do czoła badacza, w celu fotografowania wszystkiego, co ogląda były mniej lub bardziej możliwe do zastosowania zgodnie z możliwościami technologii z roku 1939, chociaż połączenie ich w jedną stację roboczą prawdopodobnie nie było wykonalne w praktyce. 

W 1939 Bush był, de facto, odpowiedzialny za zaprojektowanie i konstrukcję urządzenia służącego do wyszukiwania dokumentów znacznie szybszego i bardziej technologicznie zaawansowanego niż jakiekolwiek inne w tym czasie istniejące. Ów prototyp stworzył kontekst, rozpoznawalny technologiczne wzorzec (rozpoznawalny zgodnie z rysunkiem Cimiego) oraz prawdopodobnie bodziec do napisania jego swoistego „wstępniaka” –  “As We May Think.”

Wyszukiwarki mikrofilmów

W latach 1920-tych i 1930-tych mikrofilm zyskał popularność jako środek przechowywania informacji, zwłaszcza w bankach a wielu ludzi zajmowało się wyłącznie znajdowaniem nowych rodzajów urządzeń do tworzenia i przechowywania mikrofilmów (Stewart & Hickey, 1960). Mikrofilmowanie pozwalało na oszczędność przestrzeni archiwizowania dokumentów a banki odkryły, że mikrofilmowanie anulowanych czeków jest pożytecznym narzędziem obrony przed defraudacjami (Johnson, 1932; Schwegmann, 1940). Jednakże, ponieważ mało prawdopodobne było, że dokumenty były mikrofilmowane w porządku ułatwiającym identyfikację pojedynczych zapisów, powstało pytanie w jaki sposób wyszukiwać odnośne dokumenty. Karty perforowane były już powszechnie znane, jednakże czytniki kart były dość wolne – około 150 kart na minutę – a znalezienie właściwej karty umożliwiało jedynie lokalizację mikrofilmu danego dokumentu. Znacznie bardziej przydatne byłoby posiadanie „integralnego” systemu wyszukiwania, który zawierałby zarówno indeks jak i sam dokument. Nasuwają się tutaj dwie logiczne możliwości. Pierwsza z nich polega na dołączeniu do karty perforowanej samego mikrofilmu (karta apreturowa) lub dołączenie logicznego ekwiwalentu karty perforowanej do mikrofilmu. Można również w tym celu perforować mikrofilm, lub ułożyć przezroczyste i nieprzezroczyste plamki na filmie, aby odróżnić perforację-brak perforacji. Obydwa te rozwiązania zostały wypróbowane. Zwykle stosowano w technologii wyszukiwania „kartę wyszukiwania” (kartę perforowaną z odpowiednim wzorem wyszukiwania i umieszczano ją wraz z zakodowanym obszarem pomiędzy źródłem światła i komórką fotoelektryczną. Rozwiązanie przedstawiono na rysunkach 1 i 2.

Podczas gdy mikrofilm zawierający kodowany obszar przesuwa się równolegle do karty perforowanej, zgodność wzoru na mikrofilmie i na karcie zmienia strumień światła pomiędzy źródłem i fotokomórką. W ten sposób następuje identyfikacja szukanego zapisu i może być podjęta pożądana akcja, taka jak sporządzenie kopii dokumentu. 

Dzisiaj nie jest powszechna świadomość, jak potężne mogły być takie urządzenia. Na Międzynarodowym Kongresie Fotografii w roku 1925 zademonstrowano bezziarnisty mikrofilm o rozdzielczości umożliwiającej pomieszczenie tekstu Biblii ponad 50 razy na jednym calu kwadratowym filmu. G. W. W. Stevens (1968, 302) podaje ilość jednego miliona bitów na milimetr kwadratowy filmu jako teoretyczną, choć w praktyce nieosiągalną granicę pojemności mikrofilmu. Do roku 1961 wyszukiwanie z szybkością 15 000 kodów na minutę osiągnięto przy zastosowaniu eksperymentalnego selektora mikrofilmów (Bagg & Stevens, 1962, App. B). Wyszukiwarki mikrofilmów były opracowane zarówno dla małych prostokątnych kawałków („chipów”) jak i dla rolek mikrofilmu. 

Giant Brains; or, Machines that Think/Gigantyczne mózgi albo Maszyny które myślą, popularne wprowadzenie do tematyki cyfrowych maszyn obliczeniowych przyjmowało, w 1949 r. że w przyszłości „zautomatyzowane biblioteki” zapisów katalogowych (oraz, ewentualnie, również całe dokumenty) dostępne będą na mikrofilmach a wyszukiwanie umożliwione przez cyfrowe komputery: 

“Będzie można wprowadzić do maszyny katalogowej hasło „robienie ciastek”. Po chwili trzepotu filmów na ekranie, zatrzyma on się a przed sobą będziesz widzieć tą część katalogu, która pokazuje tytuły trzech czy czterech książek zawierających przepisy na ciastka.” (Berkeley, 1949, 181).

Ostatecznie, indeksy zostały przeniesione z filmów do pamięci komputerów połączonych z wyszukiwarkami mikrofilmów: Computer Assisted Retrieval/wyszukiwanie wspomagane komputerowo (CAR) zastąpiło fotoelektryczne wyszukiwarki mikrofilmów.

W literaturze bibliotekoznawstwa spotyka się czasami stwierdzenie, że Ralph R. Shaw (1907-1972), wybitny bibliotekarz i profesor, wynalazł lub „skonstruował” szybką wyszukiwarkę mikrofilmów (np. N. D. Stevens, 1978). Nie jest to jednak prawda. Urządzenie spopularyzowane przez Shawa było oparte na wcześniejszym prototypie skonstruowanym w latach 1938 – 1940 przez zespół z Massachusetts Institute of Technology (MIT) pod kierunkiem Busha. Kierownikiem projektu był John H. Howard a asystentami naukowymi Russell C. Coile, John Coombs, Claude Shannon, i Lawrence Steinhardt. Eastman Kodak i National Cash Register zapewniły finansowanie, każda z nich w wysokości $10,000. Celem projektu było skonstruowanie, w ciągu dwu lat prototypu urządzenia zdolnego wyszukiwać zmikrofilmowane zapisy transakcji biznesowych szybko: szybka wyszukiwarka mikrofilmów. Wyszukiwarka Busha była rzeczywiście szybka, ponieważ skorzystała z dwu nowych osiągnięć technicznych: ulepszonej technologii fotokomórkowej oraz lampy stroboskopowej opracowanej przez jego kolegę, Harolda E. Edgertona. Poprzez wytworzenie bardzo jasnego błysku trwającego milionową część sekundy, lampa stroboskopowa umożliwiała kopiowanie wybranego mikrofilmu „w biegu”, nie przerywając procesu wyszukiwania. Opracowana przez Busha wyszukiwarka nie została nigdy zastosowana w praktyce, za wyjątkiem zastosowań kryptoanalitycznych: została w końcu skonstruowana dla potrzeb efektywnego identyfikowania (i selekcji) każdego przypadku pojawienia się specyficznego kodu.  

Po drugiej wojnie światowej, Coombs, Howard, i Steinhardt pracowali razem w firmie Engineering Research Associates (ERA) w miejscowości St Paul w Minnesocie (Tomasch, 1980). Zaproponowali oni Bushowi wsparcie ich dalszych prac nad wyszukiwarką mikrofilmów. W końcu, Departament Handlu USA podpisał kontrakt z ERA na budowę nowych wyszukiwarek mikrofilmów. Bibliotekarz, Ralph Shaw, podówczas dyrektor National Agriculture Library (Narodowej Biblioteki Rolniczej), dostał dofinansowanie na cele kodowania materiałów testowych i testowanie nowego urządzenia skonstruowanego przez ERA. Carroll Wilson, który zajmował się patentami Busha w MIT a obecnie był członkiem Atomic Energy Commission/Komisji ds. Energii Atomowej (AEC), jest uważany za osobę, która zorganizowała dofinansowanie Komisji dla Departamentu Handlu w celu rozwoju wyszukiwarki mikrofilmów (Coile, 1990; Engineering Research Associates, 1949; Pike & Bagg, 1962).

Test wywołał pewną krytykę i spekulacje dotyczące wątpliwości zarówno Busha jak i Shawa, co do przyszłości technologii wyszukiwarek mikrofilmów. Shaw upublicznił rezultaty prac ERA i technologię wyszukiwania mikrofilmów, przysparzając jej i sobie międzynarodowego rozgłosu (Shaw, 1949a; 1949b). Potem jednak zarzucił ją jako niesatysfakcjonującą. 

W literaturze przedmiotu istnieje powszechna zgoda co do faktu wynalezienia przez Busha pierwszej szybkiej wyszukiwarki mikrofilmów. Ale czy na pewno tego dokonał? W 1960 roku magazyn Fortune napisał, że w 1949:

“Niedługo po publicznej demonstracji Szybkiego Selektora, Shaw spotkał się z inżynierem o nazwisku Goldberg, który przed wojną pracował dla słynnej niemieckiej firmy Zeiss-Ikon. Goldberg wyraził swoje zadowolenie z faktu, iż ktoś znalazł nareszcie praktyczne zastosowanie dla opracowanej przez niego idei połączenia zapisu mikrofilmowego z kodowanym indeksem – zasadniczo identycznej z opracowaną przez Busha. Goldberg uzyskał w tym zakresie amerykański patent w roku 1931.” (Bello, 1960, 167).

Shaw powiedział Goldbergowi, że nie miał świadomości istnienia prac Goldberga i następnie wprowadził wzmiankę o patencie Goldberga (E. Goldberg, 1931) do swoich dwu zasadniczych artykułów na temat wyszukiwarki opracowanej przez ERA (Shaw, 1949a; 1949b). Później, Robert Fairthorne (1958) omówił “As We May Think” w czasopiśmie Computer Journal. Fairthorne był nastawiony krytycznie wobec idei Busha, komentując, iż „niewiele z jego sugestii było oryginalne”, wzmiankował również prace Goldberga. Artykuł Fairthorne’a był przedrukowany w jego książce Towards information retrieval/Ku wyszukiwaniu informacji (1961, 135-146). W 1960, Hawkins, pisząc w książce pod redakcją Shawa, stwierdza:

“Shaw uznał dr. E. Goldberga za autora pierwszego praktycznego zastosowania elektroniki do wyszukiwania danych i dr. Vannevara Busha za autora podstawowych zasad organizacji wiedzy i systemu elektronicznego zastosowanego w Szybkim Selektorze” (Hawkins, 1960, 145).

Hawkins cytuje, i być może tylko podsumowuje tezy artykułu Shawa z 1949 r. (Shaw, 1949a). Szczegółowa historia rozwoju wyszukiwarek mikrofilmów napisana przez Bagga i Stevensa (1962) wymienia amerykański patent Goldberga. Jest więc kilka przelotnych odwołań do wcześniejszego wynalazku Goldberga, zamieszczonych w znaczących pozycjach literatury przedmiotu przed rokiem 1962, ale jak się wydaje, brakuje ich w latach późniejszych. W 1957, w izraelskim czasopiśmie technicznym Neumann wyraził żal, iż opis Vannevara Busha dotyczący Szybkiego Selektora zamieszczony w Life nie wspominał Goldberga “rzeczywistego wynalazcy, który w rzeczywistości zbudował i zademonstrował takie urządzenie wiele lat wcześniej” (Neumann, 1957, v).

Nasuwa się kilka pytań: Kim był Goldberg? Co dokładnie wynalazł? Czy rzeczywiście zbudował wyszukiwarkę mikrofilmów? Co, jeśli cokolwiek, opublikował na ten temat? Czy Bush wiedział o pracach Goldberga? Czy jeżeli wyszukiwarka Busha zainspirowała jego koncepcję Memexu, to również prace Goldberga doprowadziły do powstania podobnych koncepcji? Czy nikt nie przejawił ciekawości, by to sprawdzić? Czy możemy wyciągnąć wnioski, w zakresie socjologii, bądź standardów naukowych z kontrastu pomiędzy powszechnym uznaniem dla Busha a w dalszym ciągu trwającym zapomnieniem Goldberga? 

Emanuel Goldberg

Emanuel Goldberg urodził się w Moskwie (Rosja) w roku 1881. Ukończył Uniwersytet Moskiewski, wyemigrował do Niemiec, aby następnie otrzymać doktorat z Uniwersytetu w Lipsku na podstawie dysertacji na temat kinetyki reakcji fotochemicznych. W 1917 roku przeprowadził się do Drezna, gdzie został dyrektorem Ica AG., która później połączyła się z wieloma innymi firmami (Contessa-Nettel, Ernemann, Goertz, and Hahn) aby utworzyć Zeiss Ikon AG., kontrolowaną przez Carl Zeiss Foundation z siedzibą w Jena. Goldberg został pierwszym dyrektorem zarządzającym Zeiss Ikon. Zamieszkały w Dreźnie, był również profesorem w Institute for Scientific Photography (Instytucie Fotografii Naukowej) na tutejszym Uniwersytecie Technicznym. 

Poczynając od czasów swoich studiów licencjackich, Goldberg już przed 1931 dokonał znaczącego wkładu, włączając w to liczne wynalazki w teorię i praktykę fotografii. Były to między innymi: proces cynkowania zdjęć, pierwsza ręczna kamera (Kinamo),wczesne zaangażowanie się w technologię telewizyjną i dobrze przyjęta książka Der Aufbau des photographischen Bildes (Konstrukcja obrazów fotograficznych) (E. Goldberg, 1922). To również Goldberg rozwinął technologię mikrofilmu wysokiej rozdzielczości, kluczową dla mikrokropek, używanych później dla celów szpiegowskich (E. Goldberg, 1926; White, 1989; 1990).

Międzynarodowy Kongres Fotograficzny 1931

8 Międzynarodowy Kongres Fotografii, który odbył się w Dreźnie w 1931 r. może być postrzegany jako szczytowy punkt kariery Goldberga. Głównym punktem dyskusji na Kongresie był, zaproponowany przez Goldberga i jego byłego opiekuna naukowego, Roberta Luthera standard znormalizowanej miary światłoczułości materiału fotograficznego. Standard ten został zaadaptowany jako sosowane do systemy DIN i ASA mierzenia czułości filmu.

Obrady kongresu były w zdecydowanej części poświęcone kwestiom technicznym. Tym niemniej, specjalna, otwarta dla publiczności sesja o bardziej popularyzatorskiej naturze była areną triumfu Goldberga, który olśnił audiencję. “Dr E. Goldberg … wygłosił niezwykle dobrze zilustrowany wykład na temat „Podstawy udźwiękowienia filmów” raportował Journal of the Society of Motion Picture Engineers/Dziennik Stowarzyszenia Inżynierów Dźwięku Przemysłu Filmowego (Sheppard, 1932). Periodyk Zeitschrift für angewandte Chemie/Dziennik Chemii Stosowanej opisał „zadziwiająco proste eksperymenty” Prof. Goldberga (Anon., 1931). Podczas swojego wykładu zademonstrował on jak wibracje igły odtwarzającej płytę gramofonową z Uwerturą Egmonta mogą zostać przetransponowane na przepływ prądu elektrycznego, który może zostać zobrazowany na oscylografie, a następnie na rotację lampy błyskowej, które z kolei przekształcone spowrotem na prąd elektryczny umożliwiają głośnikowi piezoelektrycznemu na odtworzenie muzyki zawartej na płycie (E. Goldberg, 1932a).

Na bankiecie kongresowym, który odbył się w hali miejskiego ratusza, Goldberg został udekorowany prestiżowym medalem Peligota, przyznawanym przez Francuskie Towarzystwo Fotografii i Kinematografii. Te wydarzenia, jak się wydaje, przyćmiły prezentację artykułu Goldberga na jednej z technicznych sesji kongresu “Neue Wege der photographischen Registertechnik” (“Nowe metody indeksowania fotograficznego”). Artykuł ukazał się w materiałach kongresowych pod tytułem “Das Registrierproblem in der Photographie” (“Problem wyszukiwania w fotografii”), (Goldberg, 1932c). Ten jasny i zwięźle napisany artykuł opisuje projekt wyszukiwarki mikrofilmów skonstruowanej z użyciem fotokomórki. Jest to prawdopodobnie pierwsza praca na temat zastosowań elektroniki do wyszukiwania dokumentów i opisuje, być może, pierwszy funkcjonalny system elektronicznie wspomaganego wyszukiwania. Zademonstrowano również prototyp urządzenia. British Journal of Photography/Brytyjski Dziennik Fotografii zdając sobie sprawę z e znaczenia owej pracy, podjął nadzwyczajny wysiłek republikacji artykułu w języku angielskim, tłumacząc jego tytuł tyleż dosłownie co nieporadnie jako “Method of Photographic Registration”/”Metoda rejestracji fotograficznej” (E. Goldberg, 1932b). (w bieżącym numerze zamieszczono nowe jego tłumaczenie).

Dwa zdarzenia, które były wtedy niezwykłe w przemyśle niemieckim wskazują na to, że Goldberg wierzył, iż jego piezoelektryczna wyszukiwarka mikrofilmów może być znaczącym wynalazkiem: właścicielami niemieckich praw patentowych byli łącznie Goldberg i Zeiss Ikon oraz fakt, iż przy odnowieniu swojego kontraktu z Zeiss Ikon Goldberg zastrzegł sobie udział w przyszłych opłatach licencyjnych płynących z tego patentu (H. Goldberg, 1990). Zbudowane zostały dwa różne prototypy (H. Goldberg, 1990), nie zostały one jednak rozwinięte do stopnia umożliwiającego masową produkcję, nie ma również żadnych innych zapisów o ich dalszym wykorzystaniu. Oficjalna historia osiągnięć i produktów Zeiss Ikon, opublikowana w roku 1937 nie wspomina o niej (wyszukiwarce) w ogóle. Znajduje się tam co prawda intrygująca wzmianka dotycząca “tak zwanej maszyny sprawdzającej i wyszukującej dokumenty stworzonej dla banków i przemysłu, która umożliwia… tworzenie fotokopii” (Zeiss Ikon, 1937, 122. Transl. MKB), ale należy ją uznać raczej za odniesienie do nie-elektronicznego wyposażenia, włączając w to urządzenie żyroskopowe z Antwerpii, o którym więcej piszemy poniżej.

W 1933, po dojściu Hitlera do władzy, Goldberg, będąc pochodzenia żydowskiego, był fizycznie zaatakowany przez nazistów, pozbawiony profesury i został uchodźcą. Wyemigrował do Paryża, gdzie kierował firmami Optica i Iconta, filiami Zeissa we Francji, od 1933 do 1937 roku. Opublikowana w 1937, w okresie rządów nazistowskich, oficjalna historia Zeiss Ikon nie wspomina o Goldbergu pomimo znaczącej roli jaką odgrywał podczas istnienia firmy. W 1937 Goldberg przeprowadził się do Tel Avivu, gdzie założył Goldberg Instruments Ltd, wspomagał aliancki wysiłek wojenny, w dalszym ciągu interesował się problemami wyszukiwania informacji i zmarł w roku 1970. 

Nie tylko naziści ukrywali osiągnięcia Goldberga. W 1946, dwadzieścia lat po publikacji klasycznego artykułu Goldberga na temat technologii mikrokropek (E. Goldberg, 1926), Reader’s Digest opublikował bombastyczny artykuł podpisany przez J. Edgar Hoovera, dyrektora FBI. Nie wspominając nazwiska Goldberga, Hoover pisał o “słynnym profesorze Zappie, wynalazcy technologii mikrokropek, pracującym w Wyższej Szkole Technicznej w Dreźnie.” Hoover najwyraźniej łączy osiągnięcia naukowe i akademickie Goldberga z nazwiskiem Waltera Zappa, wynalazcy miniaturowego aparatu Minoxa, również używanego w wywiadzie, jednakże używającego zupełnie innej technologii i nie będącego w stanie używać mikrokropek. Niewłaściwy opis technologii mikrokropek był później powielany (Hoover, 1946, 3. Dyskusja na temat “tej mieszaniny półprawd i otwartej dezinformacji” znajduje się w: White, 1990, 191-195. Reader’s Digest wydrukował artykuł Hoovera jak wstępniak edycji z dnia 1 kwietnia).

Kto co wiedział, i kiedy?

Jak wspomniano powyżej, Goldberg osobiście zwrócił uwagę Shawa na swój patent, co Shaw potem opisał w Shaw, Fairthorne, Bagg i Stevens, a i od czasu do czasu wzmianki o tym ukazywały się w artykułach na temat technik dokumentacyjnych (np. International Federation for Documentation, 1964, 298).

Znaczenie patentu Goldberga w zakresie wyszukiwania dokumentów nie jest do końca jasne jeśli weźmie się pod uwagę jego tytuł albo streszczenie opublikowane w U.S. Patent Gazette, które ukazało się 29 grudnia 1931 r. Zarówno on, jak i inni przed Bushem, nazwał swój wynalazek „urządzeniem statystycznym”. Niemiecki patent, przedłożony w roku 1927 był zatytułowany “Aparat do selekcji danych statystycznych i księgowych” (Zeiss Ikon & Goldberg, 1938). Electronics (1932) umieszcza patent Goldberga w swoim regularnie publikowanym zestawieniu patentów z następującym opisem: “Maszyna statystyczna. Użycie wiązki światła i fotokomórki do dodawania, sortowania i innych operacji statystycznych”.

Nie było też zbyt pomocne użycie przez Goldberga niemieckiego określenia “Register” i jego odmian które mają wiele znaczeń związanych z zapisem, indeksowanie i ,w kontekście fotografii i reprodukcji dokumentów, dostosowaniem i wyrównywaniem. Gorzej nawet, dosłowne angielskie tłumaczenie z roku 1932, “Method of Photographic Registration”/”Metoda rejestracji fotograficznej” jest dość mylące i nie sugeruje w ogóle związków z problemami wyszukiwania dokumentów.

Wyszukiwarka mikrofilmów Goldberga znana była w Kodak Research Laboratories w Rochester, stan New York, zanim Kodak zasponsorował prace Busha nad stworzeniem „szybkiej” wyszukiwarki. Dwóch czołowych naukowców z Kodak Research Laboratories, Samuel Edward Sheppard i Adrian Peter Herman Trivelli, było uczestnikami Kongresu w roku 1931 oraz osobiście znało Goldberga, więc najprawdopodobniej widzieliby demonstrowany prototyp. W 1937 syn Goldberga, Herbert Goldberg, rozpoczął pracę w Eastman Kodak Research Laboratories. W 1938, pracownik Laboratorium, Richard S. Morse, aplikował o udzielony później Eastman Kodak patent dotyczący ulepszenia odczytywania kodów w urządzeniu, które jest najwyraźniej wyszukiwarką mikrofilmów (Morse, 1942).

Wyszukiwarka mikrofilmów Goldberga znana była również w IBM. James Ware Bryce (1880-1949), Chief Scientific Director w IBM w latach 1930-tych śledził uważnie nowe osiągnięcia elektroniki i był zainteresowany mikrofilmem jako środkiem gromadzenia informacji (w kontekście Bryce’a zob. Anon., 1949, i Bashe et al., 1986). Kiedy patent Goldberga pojawił się w 1931 r., IBM niezwłocznie zakupiło licencję na jego wykorzystania. Jeden z 400 własnych patentów Bryce’a, zgłoszony w 1936, dotyczył zaawansowanej wyszukiwarki mikrofilmów (Bryce, 1938).

Wiedząc o istnieniu patentu Goldberga, można znaleźć go w materiałach Kongresu, jeśli rozpoznamy go po tytule, poprzez wyszukanie nazwiska Goldberg w Internationale Bibliographie der Zeitschriftenliteratur/Międzynarodowej bibliografii naukowej (IBZ or “Dietrich“), (Abt. A, v. 70, 1932), podstawowym niemieckim wykazie literatury periodycznej, albo poprzez hasło w wykazie J. C. Poggendorff (1937) czołowych naukowców niemieckich, choć już nie w edycji z 1970 r. Inie byłoby więc trudna dla Shawa, mówiącego płynnie po niemiecku i eksperta w zakresie bibliografii, odszukanie go. Tym niemniej artykuł ten wydaje się być niemal zupełnie nieznany i nie cytowany nigdzie. 

W U.S.A. Journal of Documentary Reproduction/Czasopismo Reprodukcji Dokumentów, publikowane między 1938 a 1942 rokiem ogłaszało raporty z badań i osiągnięć związanych z mikroformami w dokumentacji. Rozległa bibliografia w pierwszym numerze periodyku zawiera zarówno niemiecką i jak i angielską wersję referatu kongresowego, wraz z następnym mało pomocnym dosłownym tłumaczeniem niemieckiego tytułu „Problemy z rejestracją w fotografii” (Berthold, 1938, 100). Nie zanotowano żadnego innego odwołania do Goldberga w tym czasopiśmie, aczkolwiek znajduje się tam stwierdzenie, nie poparte wyjaśnieniem lub źródłem że „przeprowadzono ostatnio prace nad urządzeniami wyszukującymi typu stroboskopowego i fotokomórkowego” (Carruthers, 1938, 269).

W 1937 raport zatytułowany The Present State of Equipment and Supplies for Microphotography/Stan obecny urządzeń i materiałów dla mikrofotografii został przygotowany przez V. D. Tate’a dla Committee on Scientific Aids to Learning of the National Research Council (pol. Komisja ds. pomocy naukowych dla potrzeb nauczania Narodowego Komitetu Badań). Bush był członkiem tej komisji. Raport, przedrukowany jako wydanie specjalne Journal of Documentary Reproduction (Tate, 1938), zawiera krótki opis prac Merle E. Goulda (występuje tamże jako Merle C. Gould):

“Komórki foto-elektryczne wraz z systemem kodowania włączonym do oryginału mikrofilmu umożliwią maszynowe wyszukiwanie predefiniowanych typów dokumentów… Wstępnie opracowane modele są wielce obiecujące” (p. 48)

Jeden z patentów Goulda, zgłoszony w 1936, dotyczył „sposobów identyfikacji” za pomocą szeregu komórek fotoelektrycznych w celu wykrywania specyficznych wzorców światła, co ogólnie jest tym samym podejściem, jak to, zaprezentowane w szybkiej wyszukiwarce Busha (Gould, 1940). Bush, jako członek komisji niewątpliwie mógł przeczytać raport, skąd mógł mieć wiedzę o wcześniejszych pracach Goulda. Goldberg nie jest wzmiankowany w tym raporcie.

Wkrótce po wojnie, projekt rozwoju wyszukiwarki mikrofilmów realizowany w ERA otrzymał nazwę kodową “Goldberg,” co być może jest odniesieniem do Emanuela Goldberga (Burke, 1991). Być może jednak jest to odniesienie do innej osoby, na przykład do Rube Goldberg, co byłoby bardzo ironicznym zbiegiem okoliczności.

Europejscy dokumentaliści

Jak dobrze znane było urządzenie Goldberga europejskim specjalistom w zakresie wyszukiwania informacji (wtedy zwanej „dokumentacją”) w latach 1930-tych? Jeśli prototyp wyszukiwarki mikrofilmów Busha zainspirował jego wizję Memex-u, czy urządzenie Goldberga również zainspirowało podobne, wcześniejsze pomysły personalnych wyszukiwarek wśród dokumentalistów? Literatura w zakresie dokumentacji w latach 1930-tych zajmowała się w tym samym stopniu technika mikrofilmową, co dzisiaj technologiami komputerowymi, z tej samej zresztą przyczyny: obie technologie wydawały się w swoim czasie najbardziej obiecujące. Podstawowy periodyk międzynarodowy, publikowany przez International Institute for Documentation/Międzynarodowy Instytut Dokumentacji (I.I.D., dziś pod nazwą International Federation for Information and Documentation (F.I.D.)/Międzynarodowa Federacja Informacji i Dokumentacji), to  I.I.D. Communicationes, w którym zostały opisane jako interesujące dwa związane z tematem wynalazki Goldberga. Jeden z nich to czytnik mikrofilmów zbudowany dla banku Antwerp Giro, który umożliwiał wizualną lokalizację i skanowanie mikrofilmów uprzednio posortowanych anulowanych czeków z prędkością do 3000 czeków na minutę (Keegstra, 1933). Fotografia tej maszyny została zamieszczona w I.I.D. Communicationes 1, Fasc. 3 (1934): Plate XLV. Innym było zastosowanie mikrofilmu do redukcji kosztów pracy i błędów ludzkich w przygotowaniu faktur za usługi telefoniczne systemu telefonii miasta Amsterdam (Maitland, 1931). Również zdjęcie tego urządzenia znajduje się w I.I.D. Communicationes 1, Fasc. 3 (1934): Plate XLIV. Prototyp wyszukiwarki mikrofilmów Goldberga byłby niewątpliwie przedmiotem zainteresowania periodyku, o ile byłby znany jego autorom, nie ma jednak dowodów na to, że tak było.

Najbardziej dogłębne potraktowanie problemu wyszukiwania informacji w tym okresie znaleźć można w książce Paula Otleta Traité de documentation/Traktat o dokumentacji (1934). Idiosynkratyczny tekst Otleta jest naprawdę wizjonerski. Rozpoznaje on potencjał telewizji w zakresie użycia środków telekomunikacyjnych do uzyskiwania dostępu do dokumentów:

“Wkrótce telewizja będzie problemem rozwiązanym praktycznie, tak jak obecnie jest on rozwiązany w teorii. Obraz jest reprodukowany na odległość bez pośrednictwa drutu. Można sobie wyobrazić elektryczny teleskop, umożliwiający czytanie w domu, „tele-czytanie” książek udostępnionych w salach czytelniczych bibliotek, ze stronami zamówionymi na odległość” (p. 238. Transl. MKB).

Dalej wymienia on takie wynalazki jak tłumaczenie maszynowe, potrzebne w celu wyszukania i przetwarzania informacji. Podkreśliwszy znaczenie telekomunikacji i potrzebę stworzenia standardów technicznych, Otlet dostarcza zwięzły opis personalnego systemu wyszukiwania, który między innymi antycypuje stworzenie i wykorzystanie hipertekstu:

“Powinniśmy mieć zespół połączonych maszyn, które mogłyby osiągać następujące operacje sekwencyjnie lub jednocześnie: 1. Zamiana dźwięku na tekst 2. Kopiowanie owego tekstu tak wiele razy jak to jest użyteczne 3. Uszeregowanie dokumentów w taki sposób aby każda dana miała swoją tożsamość and unikalne relacje z innymi w grupie, do której może być ona w miarę potrzeb dołączona 4. Przyporządkowanie kodu klasyfikacyjnego do każdej danej [podział dokumentu na części, po jednej dla każdej z danych oraz] przearanżowanie części dokumentu tak aby korespondowały z kodami klasyfikacyjnymi 5. Automatyczna klasyfikacja i przechowywanie dokumentów 6. Automatyczne wyszukiwanie tych dokumentów w celu konsultowania lub dostarczenia ich dla celów sprawdzenia, lub w celu naniesienia dodatkowych uwag 7. Zautomatyzowana manipulacja zarejestrowanymi danymi w dowolny sposób w celu tworzenia nowych kombinacji faktów, tworzenia nowych związków pomiędzy ideami, nowych operacji wykorzystujących symbole”.

“Urządzenie, które osiągnie te siedem wymagań będzie prawdziwym mechanicznym i zbiorczym mózgiem.” (p. 391. Transl. MKB)

Otlet, który sam był pionierem użycia mikrofilmów dla potrzeb dokumentacji i był aktywny na poprzednich Międzynarodowych Kongresach Fotografii, prawdopodobnie wiedział o Goldbergu i jego mikrofilmach wysokiej rozdzielczości. Jednakże krótki dyskurs Otleta na temat „maszyn wyszukujących” (p. 390) nie wykracza poza urządzenia sterowane kartami perforowanymi. Wydaje się, że w Traktacie nie ma rozpoznawalnych aluzji do wyszukiwania mikrofilmów wspartego przez fotokomórki. 

Niemiecka wersja wystąpienia kongresowego Goldberga jest włączona, bez dalszych adnotacji, do anonimowej bibliografii zamieszczonej w I.I.D. Communicationes w 1935 (Anon., 1935, 19). Znajduje ono swoje miejsce również w bibliografii skompilowanej przez Waltera Schuermeyera i T. P. Loosje (1937) opublikowanej również w I.I.D. Communicationes w 1937. Goldberg nie jest jednak wzmiankowany w późniejszym podręczniku dokumentacji Loosje, pomimo tego, iż zawiera on tło historyczne i uwagi na temat wyszukiwarek mikrofilmów (Loosje, 1967), co wskazuje na to, iż tym który dodał artykuł Goldberga do bibliografii był Schuermeyer.

Walter Schuermeyer był bibliotekarzem Kunst und Technik Bibliothek we Frankfurcie, w Niemczech, w ltach 1930-tych, aktywnym w kręgach dokumentalistów (Habermann, Klemmt, & Siefkes, 1985, 315-316). Przewodniczył komisji I.I.D. ds. metod technicznych w dokumentacji. W artykule, zaprezentowanym na 29 konferencji Niemieckiego Stowarzyszenia Bibliotekarzy (VDB) w Darmstadcie w roku 1933 i opublikowanym w Zentralblatt fuer Bibliothekswesen, wiodącym międzynarodowym czasopiśmie bibliotekarskim, Schuermeyer (1933) zwraca uwagę na urządzenie do weryfikacji czeków Zeiss Ikon Giro jako odpowiednie do celów katalogów bibliotecznych oraz na kamerę Contax 35 mm opracowaną w Zeiss Ikon pod kierownictwem Goldberga. W roku 1935 na Międzynarodowym Kongresie Dokumentacji w Kopenhadze, Schuermeyer (1936) zaprezentował artykuł na temat użycia mikrofilmów, który zawierał paragraf dotyczący wykorzystania technik wyszukiwania opartych na fotokomórkach, który wprawdzie nie zawiera bezpośredniego cytatu, lecz, jak się wydaje, zawiera odniesienie do wyszukiwarki Goldberga:

“Taka dokumentacja, oparta na filmie, może zostać całkowicie zautomatyzowana przy użyciu metod fotoelektrycznych. To nowe odkrycie pozwoli skanować znaki w postaci kropek, ale również cyfr i liter, zapisane na przezroczystych arkuszach lub błonie filmowej i wyszukiwać je za pomocą komórki fotoelektrycznej. Oczekuje się, że wkrótce będzie dostępne urządzenie, które poprzez włączenie fotokomórki przy zadanym kodzie, zatrzyma wyszukiwanie filmów o tym samym kodzie, sporządzi kopię a następnie zwróci wyszukany dokument nie łamiąc sekwencji przechowania. W ten sposób, w bardzo krótkim czasie bibliografia, streszczenie źródeł i inne dokumenty włączając w to ilustracje, będą wyszukiwane całkowicie automatycznie” (Col. Schü. 8. Transl. MKB)

Schuermeyer przewidział również potencjał wykorzystania telekomunikacji:

“Jakąż rewolucję przynieść może dla wyszukiwania informacji, a szczególnie dla bibliotek, zastosowanie telewizji! Być może pewnego dnia zobaczymy, iż nasze czytelnie opustoszały a w ich miejsce powstało pomieszczenie bez ludzi, w którym znajdują się książki zamówione przez telefon, które ludzie czytają w swoich domach, używając urządzeń telewizyjnych” (Col. Schü. 9. Transl. MKB).

Otlet, bibliograf, i Schuermeyer, bibliotekarz byli bardziej dalekowzroczni swoich ideach dotyczących wyszukiwania informacji, niż Bush, profesor elektroinżynierii, dekadę później.

Bush ponownie oceniany

Wydaje się, iż Bush niewiele mówi w swoich opublikowanych pracach na temat przodków swojego Memex-u czy też szybkiej wyszukiwarki mikrofilmów. Trzy względy przemawiają za tym, że nie posiadał wiedzy na temat szczegółów prac Goldberga podczas budowy swojego prototypu w latach 1938-1940. 

1. Russell C. Coile, asystent naukowy w projekcie szybkiej wyszukiwarki mikrofilmów Busha nie przypomina sobie żadnych wzmianek o pracach Goldberga w tamtym czasie (Coile, 1990).

2. Shaw, którego zaangażowanie było bezpośrednim rozwinięciem prac Busha powiedział Goldbergowi w 1949 r., że był nieświadom jego prac (Bello, 1960; H. Goldberg, 1990).

3. Różnice w projekcie technicznym. Goldberg porównywał poprzez uzupełnianie lub „wygaśnięcie”. Poprzez dopasowanie przezroczystych kodów na karcie wyszukiwania do opalizujących znaczników na filmie (jak na Rys. 1), pojawienie się wyszukiwanego kodu będzie sygnalizowane poprzez całkowite zablokowanie strumieni światła w polu widzenia fotokomórki. W projekcie Busha, dopasowanie odbywało się poprzez współistnienie: perforacje na karcie wyszukiwania były dopasowane do przezroczystych punktów na filmie. Pojawienie się wyszukiwanego kodu było wykrywane poprzez wyczuwanie promieni światła w każdej z zapisanych we wzorze pozycji. Takie rozwiązanie wymagało baterii fotokomórek, po jednej na każdą możliwą lokalizację i tylko właściwa kombinacja wychodzących impulsów elektrycznych była wykrywana. Taka metoda była znacznie trudniejsza w realizacji i mniej elegancka niż rozwiązanie Goldberga. Następni badacze posługiwali się rozwiązaniem wygaszania (komplementacji), więc możemy spekulować, iż gdyby Bush znał prace Goldberga, zastosowałby takie samo rozwiązanie. 

Tym niemniej istnienie szybkiej wyszukiwarki Goldberga znane było co najmniej w dwu czołowych centrach badawczych USA: w IBM i w Eastman Kodak Research Laboratories, jednym z fundatorów prac Busha. Należy również pamiętać, że nowe rozwiązania są często szeroko znane fragmentarycznie, jeśli nie w całości. Możemy przypuszczać, że Bush nie wpadł samodzielnie na pomysł szybkiej wyszukiwarki, aczkolwiek jest to również możliwe. Nie jest zaskakujące, iż te same wynalazki dokonywane są mniej lub więcej równolegle, gdy zaistnieje na nie zapotrzebowanie, a technologia jest wystarczająco dojrzała. Wynalazcy wolą wynajdować niż kopiować. Z perspektywy czasu, wynalazek fotoelektrycznej wyszukiwarki mikrofilmów był niemal nieunikniony, jako że było to logiczne rozwinięcie dwu różnych technologii: (i) logicznym rozwinięciem technologii kart perforowanych była transpozycja kodowania na mikrofilm, podówczas jedyne dostępne medium skompresowanego magazynowania dokumentów i  (ii) rozwiązanie było bardzo podobne do technologii udźwiękowienia filmów, gdzie skanowanie zakodowanego dźwięku odbywało się na tej samej taśmie, obok obrazu filmowego. W takich okolicznościach należało oczekiwać powstania wielu podobnych rozwiązań. Na przykład, wydaje się, iż Helen M. Davis, pracując ze swoim mężem, Watsonem Davisem, i Rupert H. Draeger, wynaleźli wyszukiwarkę mikrofilmów niezależnie w roku 1935 (Bagg & Stevens, 1962, 17). Watson Davis, podobnie jak Schuermeyer, zaprezentował artykuł na ten temat na konferencji kopenhaskiej I.I.D. w roku 1935, w którym w sposób zawoalowany nawiązywał do fotoelektrycznej techniki wyszukiwania i selekcji z użyciem mikrofilmu.

Watson Davis zajmuje tutaj dość interesujące miejsce. Był bardzo zainteresowany użyciem mikrofilmu do przechowywania i dystrybuowania dokumentów. Znał Busha, Goldberga, Otleta, Schuermeyera i C. E. K. Meesa, szefa Eastman Kodak Research Laboratories, osobiście. Znał również, albo co najmniej słyszał o wszystkich innych osobach wspomnianych w tym artykule. (Informacje o Davisie zob. Farkas-Conn, 1990).

Podsumowanie

Nasze dochodzenie w sprawie podłoża i poprzedników Memex-u Vannevara Busha oraz jego szybkiej wyszukiwarki mikrofilmów jest z pewnością niekompletne. Jednakże, dowody wskazują na to, iż zaakceptowany przez wszystkich pogląd wymaga co najmniej rewizji.  

Emanuel Goldberg zaprojektował fotoelektryczną wyszukiwarkę mikrofilmów którą nazwał „maszyną statystyczną” przed majem 1927 r. Dwa prototypy zostały zbudowane przez Zeiss Ikon przed 1931 rokiem i prawdopodobnie umożliwiały pierwsze udane elektroniczne wyszukiwania dokumentów. Wyszukiwarki mikrofilmów znane były co najmniej w dwu wiodących centrach badawczych USA (Kodak i IBM) przed 1931 lub zaraz potem, i w obu przypadkach bezpośredni związek z pracami Goldberga może być łatwo wykazany. Technologia została zaprezentowana na kongresach w latach 1931 i 1935, dodatkowo pewna liczba amerykańskich wynalazców pracowała nad tym problemem przed rokiem 1938 (np. Bryce, H. Davis, Gould, i Morse).

Wkład Vannevara Busha w tym obszarze jest dwojaki: (i) jak znaczące osiągnięcie inżynieryjne dokonane przez zespół pod jego kierownictwem polegające na zbudowaniu naprawdę szybkiej wyszukiwarki mikrofilmów oraz (ii) spekulatywny artykuł, “As We May Think,” który poprzez zręczną narrację oraz prestiż społeczny autora miał natychmiastowy i trwały efekt stymulujący innych. Jak zaobserwował Fairthorne artykuł Busha ukazał się we właściwym momencie i „otworzył oczy i sakiewki ludzi”. 

Przedwojenni specjaliści w zakresie wyszukiwania dokumentacji w Europie, tzw. „dokumentaliści”, są w większości przypadków pomijani przez powojennych specjalistów w tej dziedzinie, należy jednak stwierdzić, iż ich idee były znacznie bardziej zaawansowane niż się generalnie uważa. 

Załącznik: Źródła.

Nie jest łatwo znaleźć informacje o Goldbergu. Najlepsze ze zidentyfikowanych źródeł to krótka laudacja (1957) w wydaniu Bulletin of the Research Council of Israel/Biuletynu Rady Badawczej Izraela poświęconym Goldbergowi, wywiad z roku 1969 w Popular Photography/Fotografii dla wszystkich (N. Goldberg, 1969), i hasło w International Biographical Dictionary of Central European Emigrés /Międzynarodowym słowniku emigrantów z Europy Środkowej(1983, v. 2, 388). Inne krótkie źródła obejmują życiorys zamieszczony na końcu dysertacji Goldberga (E. Goldberg, 1906, 46), Browne i Partnow (1983, 234-235), Gubas (1985a; 1985b), Kaprelian (1971), J. C. Poggendorff (1937; 1970), Sipley (1965, 58-59), Wer ist’s? (1928, ?), oraz Zeitschrift fuer wissenschaftliche Photographie (Anon., 1957). Niektóre z tych publikacji mogą być znalezione poprzez kwerendę we współczesnych wydaniach IBZ (“Dietrich“). Niektóre aspekty jego pracy są widoczne w indeksach prac naukowych na temat fotografii oraz pokrewnych dziedzin np. Eder (1945), Mees (1966), oraz White (1990).

Shaw (1949a) dostarcza poręcznego wprowadzenia do tematyki wyszukiwarek mikrofilmów. Postscriptum do tegoż artykułu napisane przez E. M. R. Ditmasa niewłaściwie cytuje raport techniczny sporządzony przez  Engineering Research Associates (1949) na temat szybkiej wyszukiwarki mikrofilmów ERA jako PB 97 535 zamiast PB 97 313, błąd powielany przez kilku następnych autorów.  Bagg and Stevens (1961) dostarczają bodaj najlepszego opisu historycznego rozwoju wyszukiwarek mikrofilmów, choć jest on niekompletny w aspekcie prac Goldberga, co można uzupełnić późniejszym opisem Alexandra i Rose (1964). G. W. W. Stevens (1968, chap. 12) zamieszcza streszczenie, podobnie jak International Federation for Documentation (1964, chap. 9).

Alexander, S. N., & Rose, F. C. (1964). The current status of graphic storage techniques: Their potential application to library mechanization. In Libraries and automation, ed. by B. E. Markuson. (pp. 111-40). Washington, D.C.: Library of Congress.

Bibliografia:

Anon. (1931). Versammlungsberichte. Zeitschrift fuer angwandte Chemie, 44: 875-78.

Anon. (1935). Ergaenzungen und Verbesserungen zu dem Artikel von Dipl. Ing. J. P. C. van Asperen ueber moderne photgraphische Reproduktionsverfahren. I. I. D. Communicationes, 2, Fasc. 2: 16-19.

Anon. (1945). A machine that thinks. Time 46:93-94.

Anon. (1949). The light he leaves behind. Think April 1949: 5-6, 30-31.

Anon. (1957). Professor Dr. Goldberg 75 Jahre. Zeitschrift fuer wissenschaftliche Photographie, 52: 105-106.

Bagg, T. C., & Stevens, M. E. (1961). Information Selection Systems Retrieving Replica Copies: A state-of-the-art report. National Bureau of Standards Technical note 157. Washington, D.C.: Government Printing Office.

Bashe, C. J. et al. (1986). IBM’s early computers. Cambridge, Mass.: MIT Press.

Bello, F. (1960). How to cope with information. Fortune (September 1960): 162-67, 180, 182, 187, 189, 192.

Berkeley, E. C. (1949). Giant Brains: or, Machines That Think. New York: Wiley.

Berthold, A. (1938). Selected biography on photographic methods of documentary reproduction. Journal of Documentary Reproduction, 1: 87-123.

Browne, T., & Partnow, E. (1983). Macmillan Biographical Encyclopedia of Photographic Artists & Innovators. New York: Macmillan.

Bryce, J. W. (1938). Statistical machine. U.S. Patent 2,124,906. July 26, 1938.

Burke, C. (1991). Personal communication.

Bush, V. (1945a). “As we may think.” Atlantic monthly 176: 101-108.

Bush, V. (1945b). As we may think: A top US scientist foresees a possible future world in which man-made machines will start to think. Life 19, no 11: 112-114, 116, 118, 123-124.

Bush, V. (1946). Endless Horizons. Washington, D.C.: Public Affairs Press.

Bush, V. (1967). Science is Not Enough. New York: Morrow.

Bush, V. (1970). Pieces of the Action. New York: Morrow.

Carruthers, R. H. (1938). The place of microfilm in public library reference work. Journal of Documentary Reproduction, 1: 263-268.

Coile, R. C. (1990). Personal communication.

Eder, J. M. (1945). History of Photography. New York: Columbia University Press.

Electronics (1932) 4, no. 1: 35.

Engineering Research Associates, Inc. (1949). Report for the Microfilm Rapid Selector. St. Paul, MN: Engineering Research Associates. (PB 97 313 often misscited as 97 535).

Fairthorne, R. A. (1958). Automatic retrieval of recorded information. Computer Journal, 1: 36-41.

Fairthorne, R. A. (1961). Towards Information Retrieval. London: Butterworths.

Farkas-Conn, I. (1990). From Documentation to Information Science. New York: Greenwood.

Goldberg, E. (1906). Beitraege zur kinetik photochemischer Reaktionen: Inaugural-Dissertation … Universitaet Leipzig. Leipzig: Barth.

Goldberg, E. (1922). Der Aufbau des photographischen Bildes. Halle: Knapp. 2nd ed., 1925.

Goldberg, E. (1926). A new process of micro-photography. British Journal of Photography, 73: 462-465.

Goldberg, E. (1931). Statistical Machine. U.S. patent 1,838,389. Dec. 29, 1931.

Goldberg, E. (1932a). Die Grundlagen des Tonfilms. In International Congress of Photography. 8th, Dresden, 1931. Bericht ueber den VIII. internationalen Kongress fuer wissenschaftliche und angewandte Photographie. Herausg. von J. Eggert und A. v. Biehler. (pp. 213-214). Leipzig: Barth, 1932.

Goldberg, E. (1932b). Methods of photographic registration. British Journal of Photography, 79: 533-534.

Goldberg, E. (1932c). Das Registrierproblem in der Photographie. In International Congress of Photography. 8th, Dresden, 1931. Bericht ueber den VIII. internationalen Kongress fuer wissenschaftliche und angewandte Photographie. Herausg. von J. Eggert und A. v. Biehler. (pp. 317-320). Leipzig: Barth, 1932.

Goldberg, H. (1990). Personal communication.

Goldberg, N. (1969). The other Goldberg: A visit with Zeiss Ikon’s practical prodigy. Popular Photography, 65, no. 5 (November 1969): 88-89, 154.

Goldschmidt, R. B., & Otlet, P. (1925). La conservation et la diffusion de la pensée: Le livre microphotique. (I.I.B. publication, 144). Brussels: Institut International de Bibliographie, 1925. English translation in Otlet, P. (1990). International organization and dissemination of knowledge: Selected essays. Transl. and ed. by W. B. Rayward. (204-210). Amsterdam: Elsevier.

Gould, M. E. (1941). Identifying Means. U.S. patent 2,231,186. February 11, 1941.

Gubas, L. (1985a). Emmanuel Goldberg. Zeiss Historica, 7: .

Gubas, L. (1985b). Who invented the Contax? Zeiss Historica, 7: .

Habermann, A., Klemmt, R., & Siefkes, F. (1985). Lexikon deutscher wissenschaftlicher Bibliothekare 1925-1980. Zeitschrift fuer Bibliothekswesen und Bibliographie Sonderheft 42. Frankfurt: Klostermann.

Hawkins, R. R. (1960). Production of micro-forms. State of the library art, ed. by R. Shaw, v. 5, part 1. New Brunswick, NJ: Graduate School of Library Service, Rutgers–The State University.

Hoover, J. E. (1946). The enemy’s masterpiece of espionage. Reader’s Digest 48: 1-6.

International Biographical Dictionary of Central European Emigrés, 1933-1945. (1983). Munich: Saur.

Internationale Bibliographie der Zeitschriftenliteratur. (1932). Abt. A, v. 70. (“Dietrich”)

International Federation for Documentation. (1964). Manuel practique de reproduction documentaire et de sélection. FID Publ. 353. Paris: Gauthiers-Villars.

J. C. Poggendorff’s biographisch-literarisches Handwörterbuch. (1937). Berlin: Verlag Chemie. VI, ii: 916; Also (1970) VIIb: Teil 3: 1685.

Johnson, W. E. (1932). “Protection and profits through photography.” Bankers Magazine, 125: 537-540.

Kaprelian, E. K. (1971). In Memoriam: Emmanuel Goldberg, 1881-1970. Photographic Science and Engineering, 15: 3.

Keegstra, H. (1933). Die Photographie in der Gemeinde-Giroverwaltung. In: International Institute for Documentation. XIIe Conférence. Rapports. (pp. 130-134). (I.I.D. Publ. 172a). Brussels: I.I.D.

Lilley, D. B., & Rice, R. W. (1989). A history of Information Science 1945-1985. San Diego, CA: Academic Press.

Loosjes, T. P. (1967). On Documentation of Scientific Literature. London: Butterworths.

Maitland, C. E. A. (1931). Die photographische Gespraechszahlerablesung und die optisch-mechanische Auswertung der Zaehlerstaende. Zeitschrift fuer Fernmeldetechnik, Werk- und Geraetebau, 12. Jg, 2. Heft (28 Feb. 1931): 17-20.

Mees, C. E. K. (1966). The Theory of the Photographic Process. 3rd ed. New York: Macmillan.

Morse, R. S. Rapid Selector-calculator. U.S. Patent 2,295,000. September 8, 1942.

Neumann, S. (1957). Prof. Emanuel Goldberg. Bulletin of the Research Council of Israel. Section C: Technology, 5C, no. 4: iii-v.

Nyce, J. M., & Kahn, P. (1989). “Innovation, pragmaticism, and technological continuity: Vannevar Bush’s Memex.” Journal of the American Society for Information Science, 40: 214-220.

Otlet, P. (1934a). Le livre photomicrographique. [Followed by] Notice sur les brevets Georges Sebille. I.I.D. Communicationes 1, Fasc. 1: 19-23.

Otlet, P. (1934). Traité de documentation. Brussels: Editiones mundaneum. Reprinted Liège, Belgium: Centre de lecture publique de la communauté Française, 1989.

Pike, J. L. & Bagg, T. C. (1962). The Rapid selector and other NBS document retrieval studies. In National Microfilm Association. Proceedings of the Eleventh Annual Meeting, ed. by V. D. Tate. (pp. 213-227). Annapolis, MD: National Microfilm Association.

Rayward, W. B. (1976). The Universe of Information: The Work of Paul Otlet for Documentation and International Organisation. (FID Publ. 520). Moscow: VINITI.

Rayward, W. B. (1986). Otlet, Paul-Marie-Ghislain. In ALA Encyclopedia of library and information services. 2nd ed. (pp. 626-628). Chicago: American Library Association.

Schuermeyer, W. (1933). Die Photographie im Dienste der bibliothekarischen Arbeit. Zentralblatt fuer Bibliothekswesen 50: 580-583.

Schuermeyer, W. (1936). Mitteilungen ueber einige technische Neuerungen und Anwendungsmethoden fotographischer Hilfegeraete fuer das Dokumentarische Arbeiten. I.I.D. Communicationes, 3, Fasc. 1, cols. Schü. 1-10.

Schuermeyer, W., & Loosjes, T. P. (1937). Literatur ueber die Anwendung von photographischen Reproduktionsverfathren in der Dokumentation. I.I.D. Communicationes, 4, Fasc. 3: 23-29.

Schwegmann, G. A. (1940). Microfilming in business and industry. Journal of Documentary Reproduction 3: 147-152.

Sebille, G. (1932). Method and Apparatus for Reading Books and the Like. U.S. Patent 1,889,575. Nov. 29, 1932.

Shaw, R. R. (1949a). The Rapid Selector. Journal of Documentation, 5: 164-171.

Shaw, R. R. (1949b). Machines and the bibliographical problems of the twentieth century. In L. N. Ridenour, et al. Bibliography in an Age of Science (pp. 37-71). Urbana: University of Illinois Press.

Sheppard, S. E. (1932). Resumé of the Proceedings of the Dresden International Photographic Congress. Journal of the Society of the Motion Picture Engineers, 18: 232-41.

Sipley, L. W. (1965). Photography’s Great Inventors. Philadelphia: American Museum of Photography.

Smith, L. C. (1981). “`Memex’ as an image of potentiality in information retrieval research and development. In Oddy, R. N. et al. (Eds.). Information Retrieval Research (pp. 345-69). London: Butterworths.

Stevens, G. W. W. (1968). Microphotography: Photography and Photofabrication at Extreme Resolution. 2nd ed. New York: Wiley.

Stevens, N. D. (1978). Shaw, Ralph Robert (1907-1972). In Dictionary of American Library Biography. (pp. 476-81). Littleton, CO: Libraries Unlimited.

Stewart, J. & Hickey, D. (1960). Reading devices for Micro-Images. New Brunswick, NJ: Graduate School of Library Service, Rutgers — The State University. State of the library art, v. 5, part 2.

Tate, V. D. (1938). The present state of equipment and supplies for microphotography. Journal of Documentary Reproduction 2: 3-62.

Tomasch, E. (1980). The start of an ERA: Engineering Research Associates, Inc., 1946-1955. In N. Metropolis, J. Howlett, & G.-C. Rota (Eds.). A History of Computing in the Twentieth Century (pp. 485-495). New York: Academic Press.

Townsend, L. G. (1938). Method of and Apparatus for the Indexing and Photo-Transcription of Records. U.S. Patent 2,121,061. June 21 1938.

Wer ist’s? (1928). 9. Ausg. Herausg. von H. A. L. Degener. Berlin: Degener.

White, W. (1989). The microdot: Then and now. International Journal of Intelligence and Counterintelligence, 3: 249-269.

White, W. (1990). Subminiature Photography. Boston: Focal Press.

Zeiss Ikon AG. (1937). 75 Jahre Photo- und Kinotechnik; Festschrift herausgegeben anlaesslich der Feier des 75-jaehrigen Bestehens der Zeiss Ikon AG. und ihrer Vorgaengerfirmen 1862 – 1937. [?Dresden: Zeiss Ikon].

Zeiss Ikon AG. & Goldberg, E. (1938). Vorrichtung zum Aussuchen statistischer und Buchhalterischer Angaben. [German] Patentschrift 670 190. Dec. 22, 1938.

Original article: https://people.ischool.berkeley.edu/~buckland/goldbush.html